Розділ двадцать третій

Кіра

Що ж, якщо кожне порушення договору буде закінчуватись саме так – я готова повторити.

Вчора ввечері я щиро зраділа, що ми здогадались змінити постільну білизну на ліжку, що звільнилось після Ксю і Саші, заздалегідь, а не лишили це заняття на вечір. Тому що ввечері, опинившись в обіймах один одного, вже ні про що не думали. Звісно, крім ліжка був ще диван і дуже зручна душова кабіна, але все одно – нам навряд чи було до свіжої білизни та побутових турбот.

Зараз, відкривши штори і впустивши вранішнє сонце в кімнату, ми ніжились в його промінні і тихо розмовляли про всілякі дурниці. Може, пробували налагодити контакт. Після вчорашніх розмов Назар видавався мені куди ближчим, але все одно надто багато загадок та запитань лишалось в цих стосунках. Ми наче танцювали на лезі ножа: крок вперед, крок назад, а по два боки від нас провалля.

…Обидві подушки валялись на підлозі. Я витягнулась вздовж ліжка, на самому його краєчку, Назар влігся поперек. Хоча наше ложе було досить широким, йому все одно не вистачало місця, щоб витягнути ноги, тому Ісаєв вже кинув спроби вкрити їх ковдрою. Він лежав на животі, спершись на лікті, і зрідка подавався вперед, торкався губами моєї шкіри десь в зоні ребер, підіймався вище, до грудей.

Я вперто відштовхувала його, не тому, що не хотіла знову опинитись в пристрасних обіймах чоловіка, а тому, що розуміла – так увесь наш день мине в ліжку. А мені чомусь здавалось, що це порушило б якісь плани, про які він ще нічого не розказав. Знати б лише, які…

– А скільки ми ще тут пробудемо? – поцікавилась я, перебираючи волосся Назара.

Він ліниво усміхнувся і перевернувся на спину. Я, якщо чесно, тепер боялась валятись на ліжку в незрозумілих позах – не вистачало ще тільки провалитись, в цьому будиночку від меблів можна чекати чого завгодно! – але Назара, здається, не хвилювала можливість звернути шию або зламати спину. Може, він все ще вважав себе безсмертним, а може, вважав, що якщо після нашої ночі нічого не провалилось, то і зараз ніякої біди не трапиться…

Чоловік заклав собі руку за голову, а другою спіймав мене за зап’ястя і підтягнув його до своїх губ. Я здригнулась від швидкого, сухого поцілунку і знову повернулась до волосся чоловіка. Воно в нього було м’яке, шовковисте, наче насмішка над кожною жінкою, яка незрозуміло скільки часу повинна провести у ванній, щоб довести своє до подібного стану.

– Я думав, може, ми поїдемо сьогодні, – промовив Ісаєв.

– Сьогодні? – здивувалась я.

Мені чомусь здавалось, що ми з Назаром повинні були затриматись трошки довше, провести кілька днів вдвох, насолоджуючись спокоєм зими і красою природи. Розчарування відгукнулось гіркотою в роті. Різко захотілось випити води. Здавалося б, я старалась не фантазувати, не вважати себе ледь не дружиною Назара, але, попри все це, в голові виникали зрадливі думки, що ми разом.

Але всяке «разом» закінчувалось через три тижні і кілька днів договору.

– У мене п’ятнадцятого день народження, – промовив Назар. – До нього ще далеко, звісно, але я обіцяв ближче до дати приїхати до батьків.

– Це куди?

– Це у Францію.

– Серйозно?!

Я різко сіла. Назар, явно незадоволений моїм стрімким переміщенням, також піднявся і, потягнувши мене до себе, притиснув до грудей. Я влаштувалась зручніше в його руках і закрила очі, насолоджуючись нашим несподіваним контактом. Було тепло та комфортно, хоча, звісно, десь на краю свідомості билась думка, що треба пам’ятати про власну незалежність.

А я танула в руках цього гада, наче морозиво на сонці.

– Звісно, я ж не просто так просив тебе взяти закордонний паспорт, – протягнув Назар. – Мені ж ще треба знайомити батьків з моєю коханою нареченою.

– Зі своєю фіктивною коханою нареченою, – виправила я його.

Ісаєв нічого не відповів. Замість цього він поліз з поцілунками, навіть не думаючи заперечувати цю фіктивність. Ну звісно, з чого б то він був проти? Його ж усе влаштовує. Прекрасний секс, без жодних зобов’язань…

Проте, я розуміла, у що влізаю. Треба було просто брати від ситуації по максимуму і не запарюватись з приводу морально-етичних питань.

– Добре, сьогодні так сьогодні, – легко знизала плечима я, навіть не намагаючись відвернутись від поцілунків. – Повернемось до нашого договору: бажання будуть?

Назар тільки знизав плечима, явно не розуміючи, з чого б то я сама про це нагадувала.

– Все, що від тебе треба – справити враження.

– Враження? – в моєму голосі дзвеніли небезпечні нотки, але ми, здається, були не настільки добре знайомі, щоб Назар з легкістю їх розпізнав. – Ну от з враженням проблем точно не буде! Не сумнівайся!

– Ти золото, – усміхнувся Назар.

– Ага, – не стала заперечувати я.

Враження-то я на них справлю. А от яке воно буде, хороше чи погане, ми не оговорювали.

Але настрою обійматись і цілуватись у мене більше не було. Я рішуче вибралась з теплих обіймів Назара і заявила:

– Пора збирати речі. Якщо ти не хочеш опівночі переїжджати через кордон. І взагалі, чому ти так впевнений, що ми легко все проїдемо?

– Ну то ж уже не вперше, – Назар безтурботно знизав плечима. – Так що ти можеш не турбуватись. – Ти бувала колись у Франції?

Я глянула на нього, як на божевільного.

– Ти ж не бачив, в якій я квартирі живу! Ти навсправжки вважаєш, що у мене були гроші на Францію, але не було на нормальне житло?

Назар, здається, щиро не розумів, що в цьому такого дивовижного.

– Ну, до цього… З батьками…

– З батьками я бувала лише в Одесі на морі, – похитала головою я. – Назаре-Назаре… У мене сім’я Снігуроньки та університетського викладача. Ніякої Франції я в очі не бачила, а загранку зробила, щоб їй так ні разу і не скористатись. Думала, може, у відрядження якусь кращу відправлять, але ж це не з нашою Вірою Сергіївною.

Назар, здається, був вражений моїми знаннями в плані побаченого світу.