Розділ третій

Кіра

Назар був так близько, що для поцілунку мені довелось би зсунутись всього на кілька міліметрів. Аромат його парфумів крутив мені голову; ненав’язливий, але з відчутними нотками дерева, якраз такий, який має бути у справжнього чоловіка, що в догляді за собою і в шумному житті міста не забув про природні інстинкти.

Жертви моїх інтерв’ю рідко коли могли похвалитись нормальними парфумами. Хтось користувався майже жіночими, солодкуватими, з жахливим посмаком. Інші, намагаючись зайвий раз підкреслити сексуальність, смерділи, наче коні. Дорогого аромату не може бути багато! А сексуальність в залі треба підкреслювати, зганяючи пивний живіт!

У Назара пивного живота не було. Зате був цей чудовий запах, розкішна фігура і… Цікаво, як він цілується?

Але шансів взнати про це в мене вже не було. Тому що я, смикнувшись в сторону, швидко клюнула його губами в щоку.

– Готово, – прошепотіла я чоловікові на вухо, задоволено поплескавши його по плечу. – Друге бажання виконано.

– Це не рахується, – майже проричав він. – Це не поцілунок!

– Ну, пробач, – розвела я руками. – Ти не уточнював. Для мене поцілунок в щоку, може, ритуальний і визначає найвищу міру прив'язаності?

Назар майже загарчав від роздратування, а тоді, не стримавшись, згріб мене в свої обійми.

Я забилась в його руках, намагаючись вивільнитись, та марно. М’язи Назара були майже залізними; в іншій ситуації я, може, навіть залюбувалась би і позаздрила спортивній підготовці, а тепер не знала, як його відштовхнути.

Догралась, Кіруня. Якщо йому чогось захочеться, він візьме своє без твоєї на то згоди. Так що поводься тихо і не вигадуй…

Але я ж так не вмію!

– Пусти! – наче кішка, зашипіла я, впиваючись манікюром йому в плечі. – Інакше я лишу тебе без очей!

– Поцілуєш нормально – відпущу!

– Це третє бажання? – єхидно уточнила я.

– Це друге!

– Тоді йди до біса! Тому що я його вже виконала! – обурено вигукнула я, вивільняючись з його рук.

Проте, все ще марно. Якби він хоч за одежу хапався, я могла б вирватись, лишивши в його руці шматок плаття. Але в такому випадку мені довелось би попрощатись зі шматком спини.

– Дика, злобна пантера, – майже прохрипів мені на вухо Назар. – І де ви тільки такі беретесь?

– Виробництво «Снігирьов і ко», можу дати візитівку, – буркнула я. – Познайомишся з моєю матусею, втратиш слух через крик, а тоді повертайся і проси хоч десять поцілунків.

– Якщо я познайомлюсь з твоєю матусею, то лише для того, щоб вона видала тебе за мене заміж.

– Що? Та йди до біса! Не хочу я заміж! Тим паче за тебе! – я ще активніше забилась в його руках, та марно.

Назар притиснув мене до стіни, і я вже спіймала себе на думці, що простий поцілунок в губи був би менш інтимним, аніж оце все. Плаття моє все одно задерлось, оголюючи стегна, і цей чортів Ісаєв прекрасно все бачив. Одна його рука міцно стискала моє плече, друга з талії перебралась кудись на сідниці.

Хотілось завити. Для початку навіть не від того, що я була безпомічною, а від того, що цей паразит мені подобався! Звісно ж, виключно на фізичному рівні. Поведінка в Назара була така, що мені відчайдушно хотілось його пристукнути, а от зовнішність…

Чорт! Не про те ти думаєш, Кіро!

Проте, я Назару також явно подобалась… Судячи з природних реакцій певних видатних частин його тіла.

О, ні! Тільки цього мені не вистачало…

– Слухай, збоченцю, – я спробувала відсунутись хоч так, щоб контакт з вищезгаданими видатними частинами тіла був мінімальним, – я розумію, що комусь подобається, коли дівчина пручається, але от дівчині в такій ситуації не подобається точно. Так що негайно відсунься від мене і перестань розпускати руки!

– Ти ж також мене хочеш, – мружачись, протягнув Назар. – Я не сліпий дурень. Я в курсі, що таке «дівчина не хоче». І що таке «дівчина прикидається, що не хоче».

– Принцип «якщо вона каже ні, то має на увазі так», вже давно не працює, – скривилась я. – Якщо я кажу ні, то я кажу ні, то ясно?

– А якщо я кажу поцілувати мене, то я маю на увазі в губи, а не в щоку. Чи це для тебе також вища математика?

– Сволота!

– Стерво.

Ми глянули одне на одного з таким щирим гнівом, що пора було б дійсно пускати в хід нігті. І тут я видала найдурніше, що тільки могло прийти мені в голову:

– Друге твоє бажання я виконала! Хочеш поцілунок в губи, загадуй третє!

Назар примружився.

– Отак, значить, – прошипів він. – Добре.

Він відступив від мене, влаштувався на дивані, окинув мене уважним, нахабним поглядом і ліниво протягнув:

– Хочу, щоб ти підійшла до мене, сіла до мене на коліна та поцілувала в губи. З язиком. І щоб поцілунок тривав мінімум хвилину.

Я ледь не загарчала.

– Це три бажання!

– Ні, – підморгнув мені Назар, – це одне. Багатокомпонентне. І якщо ти багато говоритимеш, то я додам до нього ще кілька пунктів. Ну? То ти ідеш?

Скотина!

– Я додам кілька компонентів від себе, – похмуро пообіцяла я.

Сподіваюсь, тобі, гаду, подобається, коли тебе кусають та дряпають!

– Не варто так старатись, – осміхнувся Назар. – Просто виконай те, що повинна, і будемо в розрахунку.

Сволота. Паразит. Гад. Скотина. Козел!

Я підійшла до нього збоку, прицінилась до колін. І як сюди сісти? Я – пристойна дівчина, не звикла обійматись з чоловіками, яких знаю ледь годину. А тим більше сідати до них на коліна і дозволяти себе облапати!

Але Назар був невблаганним. Одну роботу я вже з власної вини втратила, а зараз, якщо не виконаю його бажання, то втрачу і другу. А потім відправлюсь в довгу пішу подорож коли-небудь в поліційний відділок, де доведеться пояснювати, з яких причин я лізла в чужий кабінет і рилась в чужих документах.

Пообіцявши собі, що це останнє бажання з сексуальним контекстом, яке я дозволяю йому загадати, я обережно обійшла диван і, зважившись, все-таки всілась до Назара на коліна. Обережно так, майже зависнувши в повітрі.