Глава 1

Сподіваюся, сьогоднішні неприємності обмежаться лише моїм запізненням на роботу.

Так, саме так. Сьогодні мій перший робочий день в одній із найвідоміших адвокатських фірм Нью-Йорка. І вже перше запізнення.

Тому зараз я, мов навіжена, біжу через вестибюль, щоб встигнути до ліфта, двері якого ось-ось зачиняться.

Та, схоже, сьогодні удача все ж на моєму боці.

Тому що, неймовірно красивий незнайомець, в останню мить притримує двері ліфта рукою.

— Дякую. Ви щойно скоротили моє запізнення на кілька хвилин.

У відповідь — тиша.

Лише тепер я помічаю, що чоловік повністю занурений у папку з документами. Він навіть не піднімає погляду.

Я непомітно розглядаю його профіль.

Високий. Темноволосий. Дорогий костюм сидить бездоганно, одразу видно, що зшитий на замовлення. Від нього буквально віє владою та впевненістю.

— Ті, хто справді хоче тут працювати, не запізнюються, — промовляє він. — Це одне з головних правил.

Я здивовано кліпаю очима.

Ого. Не очікувала, що в перший день мені читатимуть лекцію.

— Я б не запізнилася, якби в моєї чотирирічної доньки зранку не піднялася температура.

Не знаю, чому взагалі виправдовуюся перед незнайомцем.

Можливо, справа в його тоні

Або в тому, що весь його вигляд кричить: «Я звик командувати».

— Це ваші проблеми, — холодно відповідає він. — Потрібно краще слідкувати за дитиною. Тоді не буде ні температури, ні запізнень, які впливають на роботу фірми.

Я відчуваю, як усередині закипає роздратування.

— Перепрошую?

Нарешті чоловік відривається від документів і переводить на мене погляд.

Темні очі ковзають по моєму обличчю.

— Судячи з вашого віку...

— А що не так із моїм віком?

Господи, дай мені сил пережити цю розмову.

— Ви занадто молода для жінки, яка має чотирирічну дитину. На вигляд вам не більше двадцяти п'яти.

— Мені двадцять три.

Його брови ледь помітно здіймаються вгору від здивування.

— Так, я народила рано. Але це не дає вам права мене засуджувати.

Я схрещую руки на грудях.

— Шкода, що гарний характер не йде в комплекті з гарним обличчям.

На якусь мить між нами зависає тиша.

Здається, він хоче щось відповісти.

На щастя, двері ліфта відчиняються.

Я вискакую назовні швидше, ніж він встигає вимовити хоча б одне слово.

Мабуть, це на краще.

Не хотілося б нажити собі ворога в перший робочий день.

Перш ніж піднятися до свого робочого місця, я забігаю до вбиральні.

Все одно вже запізнилася.

Поправляю зачіску, освіжаю макіяж і намагаюся трішки заспокоїтися.

Моє робоче місце знаходиться на останньому поверсі, поруч із кабінетом власника фірми.

Відсьогодні — мого боса.

Не встигаю ввімкнути комп'ютер, як оживає селектор.

— Олівія, зайдіть до мене.

От дідько. Чому я одразу не помітила той клятий селектор?

— Вже йду.

Я підводжуся і прямую до масивних дверей кабінету.

До цього моменту я була готова.

Але не до того, що побачу всередині.

Чоловік стоїть біля панорамного вікна, спиною до мене.

Чорний костюм ідеально підкреслює широкі плечі.

Темне волосся злегка скуйовджене.

Сам кабінет виконаний у темних тонах із дорогого дерева та скла.

Стримано.

Розкішно.

Небезпечно.

Точнісінько як його власник.

— Що ж, Олівія, — лунає знайомий голос. — Продовжимо обговорювати мій характер? Чи все ж почнемо працювати?

У мене перехоплює подих.

Тільки не це.

Ні.

Чому я одразу не впізнала його?

Він повільно обертається.

І все навколо завмирає.

Тому що переді мною стоїть він.

Чоловік, з яким я провела найкращу ніч у своєму житті.

Чоловік, ім'я якого я так і не дізналася.

Чоловік, який навіть не підозрює, що є батьком моєї доньки.