1

Кіра

— ПСИХ НЕНОРМАЛЬНИЙ!

Двері кабінету відчиняються з таким гуркотом, що я мимоволі здригаюся й відриваю погляд від телефона. У приймальню вилітає довгонога білявка в елегантному бежевому костюмі, та з такими дикими очима, наче щойно побувала на допиті в особливо жорстокого маніяка. Дівчина нервово поправляє сумочку на плечі, обертається до зачинених дверей і показує їм середній палець. Схоже, співбесіда пройшла не зовсім вдало.

— Дівчата, навіть не думайте туди заходити! — попереджає вона, звертаючись до нас. — Він на мене гарчав! Як скажений пес! А потім ще й пригрозив... Та ну його до біса разом із цією роботою!

Білявка прямує до ліфта, гнівно цокаючи підборами. Ми з рештою претенденток проводжаємо її поглядами, а тоді майже одночасно дивимося на масивні двері, за якими ховається наш потенційний роботодавець. Особисто я починаю підозрювати, що висока зарплата, зазначена у вакансії, передбачає не лише виконання обов'язків секретаря, а й регулярні випробування нервової системи.

— Я читала відгуки про цього Чорногора, — тихо повідомляє брюнетка поруч зі мною, поспіхом складаючи документи в сумочку. — За останній місяць звільнилися чотири помічниці. Кажуть, він справжній тиран.

— Може, просто вимогливий керівник? — припускаю я, хоча після щойно побаченого сама не надто в це вірю.

— Ну то бажаю успіхів! — пирхає вона й підводиться зі стільця.

За наступні кілька хвилин приймальня порожніє. Остання кандидатка ще трохи вагається, та зрештою теж вирішує не випробовувати долю. А я залишаюся сидіти на м'якому шкіряному диванчику, розмірковуючи над тим, що конкуренція за посаду щойно скоротилася до однієї людини. І це, безперечно, хороша новина. Погана полягає в тому, що роботодавець, схоже, має кепський характер і вміє доводити людей до нервового зриву за лічені хвилини. А враховуючи мою нездатність вчасно прикусити язика, перспективи нашої співпраці виглядають не надто обнадійливо.

З іншого боку, мені двадцять п'ять років, я вже третій тиждень безробітна, а власниця орендованої квартири чомусь не вважає мої фінансові труднощі поважною причиною для відтермінування платежів. До того ж учора я остаточно переконалася, що харчуватися макаронами з кетчупом можна значно довше, ніж хотілося б, але задоволення від цього з кожним днем стає дедалі менше. Тож зарплата, яку пропонує компанія «Чорногор Груп», здається мені достатньо вагомим аргументом, щоб принаймні спробувати порозумітися з її ексцентричним власником.

Поглядаю на годинник і зітхаю. Відтоді як остання претендентка втекла, минуло вже хвилин десять, а запрошувати мене на співбесіду ніхто не поспішає. Можливо, пан Чорногор досі намагається заспокоїтися після невдалого знайомства з білявкою?

Може, спробувати його задобрити? Мама завжди казала, що до чоловічого серця найкоротший шлях лежить через шлунок. Щоправда, в моєму випадку йдеться виключно про працевлаштування, тому жодних кулінарних подвигів я здійснювати не збираюся. А ось запропонувати чашку гарячого чаю — цілком пристойний спосіб розпочати знайомство.

У кутку приймальні помічаю невелику кухонну зону з кавомашиною, електричним чайником і акуратно розставленими чашками. Чудово! Дістаю із сумочки пачку улюбленого чорного чаю з бергамотом, який якраз купила дорогою сюди. Звичайно, я не знаю, чи любить мій майбутній начальник чай, але вирішую ризикнути. Зрештою, якщо він відмовиться, я сама із задоволенням його вип'ю. А якщо погодиться, можливо, мені навіть вдасться провести співбесіду без гарчання та погроз.

За кілька хвилин кімнату наповнює приємний аромат бергамоту. Я обережно беру чашку, поправляю блузку й прямую до директорського кабінету, подумки репетируючи привітання. Треба лише ввічливо представитися, запропонувати напій та дочекатися, поки чоловік трохи пом'якшає. Можливо, навіть усміхнеться.

Затиснувши папку з документами під пахвою, підходжу до масивних дверей і тягнуся до ручки. І треба ж, бляха, таке, що саме цієї миті вони різко розчахуються, і переді мною виростає величезна чоловіча постать, в яку я ледь не врізаюся, однак вчасно загальмувати не вдається. Чашка в моїй руці з глухим стуком впирається просто в чоловічі груди, і гарячий чай вихлюпується через край, щедро заливаючи його чорну сорочку. Я відсахуюся, мало не випускаючи з рук і чашку, і папку з документами, а тоді з жахом дивлюся на величезну мокру пляму, яка стрімко розповзається тканиною.

От же ж халепа! Здається, замість того, щоб заспокоїти розлюченого бика, я щойно його ошпарила.

— Божечки боже, — шепочу у відчаї.

Хоча, не впевнена, що мені допоможуть вищі сили в цій ситуації, бо наступної миті чую таке моторошне гарчання, що аж голову в плечі втискаю. Низький, глухий звук народжується десь глибоко в чоловічих грудях і змушує мене інстинктивно завмерти. По спині пробігає холодок, а волосинки на потилиці стають дибки, наче тіло раніше за мозок розпізнало небезпеку й тепер наполегливо радить забиратися звідси якнайшвидше.

Повільно підіймаю очі й нарешті бачу чоловіка, якому щойно влаштувала незаплановане чаювання.

І, здається, забуваю, як дихати.

Переді мною стоїть справжній велетень. Високий, широкоплечий. Сорочка щільно облягає його тіло, а мокра тканина на грудях настільки виразно окреслює рельєфні м'язи, що я мимоволі затримую на них погляд. Рукави закочені до ліктів, відкриваючи сильні передпліччя, вкриті темними татуюваннями. На широкому зап'ясті виблискує масивний годинник, а під засмаглою шкірою проступають товсті вени.

Господи, та він же просто гора м'язів! І найцікавіше, що попри такі габарити він зовсім не здається незграбним. Навпаки, у його поставі й рухах відчувається якась небезпечна грація, притаманна великим хижакам, які чудово усвідомлюють власну силу.

А тоді я нарешті дивлюся йому в обличчя й розумію, що з тілом це ще квіточки.

Широкі вилиці, прямий ніс із ледь помітною горбинкою, жорстка лінія підборіддя, вкрита темною щетиною. Густе чорне волосся трохи розкуйовджене, наче він щойно провів по ньому рукою, а під розстебнутим коміром сорочки видніється край татуювання, що тягнеться вгору по шиї.