Епілог

Із того дня пройшло пів року. Нині по цій всій справі тривали суди. Викривали все нових та нових учасників банди. Я навіть не думала, що так все серйозно та глибоко. Утім це вже справи моїх колег.

Мене хвилював тільки Костянтин. На щастя, його допомога слідству спрацювала. Він розповів все, що знав, а у всіх тих злочинах, які йому довелося здійснити, то розкаявся. Я зі свого боку раділа, що це були тільки крадіжки, а не щось гірше...

Тому після довгих засідань суддя виніс вирок - п'ять років умовно та громадські роботи. Це було найм'якіше покарання, яке могло бути. Якщо чесно, то під кінець я не вірила, що Костю відпустять, але інколи варто вірити в дива.

Я була неймовірно щаслива, коли ми разом вийшли зі суду на вулицю, де вже на дворі стояли голі дерева. Завтра мав настати грудень.

Якось поки це все тягнулося, то час сплив дуже швидко. Утім радувало наступне - ми нарешті разом та нас нічого не розлучить. Весь кримінал у минулому. Зараз варто дивитися у майбутнє та вірити в краще.

- Досі не віриться, що все так скінчилося, - тримав мене Костянтин за руку. - Але я дуже радий, що нарешті з тобою та... Дарино, може нам одружитися?

- Ти мені робиш пропозицію? - зиркнула я на нього.

- Скоріше випитую чи дійсно ти хочеш зі мною бути? Як твої рідні відреагують на те, що я...

- Костянтине, - зупинила його. - Мене не хвилює думка інших, адже я тебе люблю, а те, що було у минулому, то хай там сидить. Тому навіть не згадуй. Головне, що нині все добре.

- Так, - погодився він.

Навесні ми одружилися. Весілля не робили розкішне, бо я завжди виступала проти гучних свят, але там були всі, кого я хотіла бачити - мої рідні та друзі.

Також зі сторони Кості приїхали його родичі, а ще був Дмитро. Він теж пішов на співпрацю зі слідством та отримав умовний термін. Утім більшим здивуванням була поява Насті. Брюнетка, батька якої досі судили, прийшла нас привітати.

Я в той момент відчувала злість. Думала прогнати, адже гадала, що та стерва почне... Однак помилилася. Вона перепросила за все та побажала нам гарного подружнього життя, а після цього брюнетка зникла.

На мить мені її навіть стало шкода. Вона, мабуть, також кохала Костю. Але його серце належало мені, а моє - йому.

Хоча досі не вірила, що зустріла своє щире кохання у такий незвичайний спосіб. У кожного своя доля, і я на неї не нарікала. Зараз щаслива, бо поряд знаходилася кохана людина.

Дякую, що прочитали дану історію! Буду рада вашим коментарям!
 

А нині запрошую усіх охочих до прочитання книги "Випадково звабила боса", а також новинки "Покарати бабія"