Глава 35. Дарина: Кримінальна історія дійшла свого кінця

Субота. За декілька днів до крадіжки

Я довго сиділа у своїх думках. Хотіла набрати Костянтина та сказати, що дарма погарячкувала, але який сенс? Навіть якщо це скажу, то він все одно буде з Настею... А вона хитра лисиця. Кабан виховав дуже підлу гадючку.

Схопилася руками за голову, яка боліла, а точніше пульсувала. А все від думок, які там вирували. Думала, що робити.

Питання поставало навіть не у почуттях до Кості, а в тому, що так жити не можна. Я не хотіла ставати на шлях криміналу. Звісно за це обіцяли дуже багато коштів, але я такого не хотіла.

Не бажаю кожний ранок прокидатися та думати, що до вечора мене можуть викрити та кинути до в'язниці...

А це найгірше, що могло бути. Одночасно ганьба на всю родину. Що скаже мама, сестра та інші...

Так не мало бути. Тому я схопила телефон та зробила один дзвінок, і за пів години біля моїх дверей стояв Юрій.

Цей кучерявий хлопець із волошковими очима тримав у руках торт. Я здивувалася від такого жесту. Від цього мої брови полізли доверху.

- Заходь, - сказала я до нього, а він мені тицьнув гостинець.

- Не сприймай, як залицяння, - скидав він кросівки. - Ти не так часто мене в гості кличеш.

- Я і не сприймаю, - дивлячись на назву "Гілка бузку". - Вперше такий бачу. Де купив?

- Треба місця знати, - підморгнув він.

- Добре, що ти їх знаєш... Каву чи чай?

- Думаю, що каву, але міцну.

- Як скажеш, - відказала та з тортом пішла на кухню. Я дуже хвилювалася. Не знала чи вчиняла вірно. Боялася, що від цього міг постраждати Юрій чи мої рідні.

Я підішла до вікна. Біля під'їзду нічого не було дивного. Звична атмосфера для вечора.

- Мило прикольне, - роздався за спиною голос Юрія. - Нагадує корицю

- Так і є, - обернулася я до нього та цієї миті закипів чайник. За хвилину перед

Юрієм стояла чашка з міцною кавою, а собі зробила зелений чай.

Поки хлопець розрізав торт, то я витягнула тарілки та виделки й поставила на стіл. Колишній напарник одразу взявся за знищення солодкого, а я не знала з чого почати, але далі вимовила.

- Юрію, можеш віднести свій телефон та мій до сусідньої кімнати.

Кучерявий почув моє прохання, але перепитав:

- Для чого?

- Треба.

- Ну гаразд...

Хлопець піднявся на ноги та виконав прохання. Через десять секунд він повернувся та кидав на мене здивований погляд. Він чекав пояснень.
Тут я вже не мала виходу. Набрала повні груди легень та розповіла товаришу все. Абсолютно все. Я нічого не оминула - усе фактично до дрібниць.

Моя розповідь тривала десь хвилин двадцять, а може більше. Весь цей час Юрій дивився на мене. Він мовчав. Вловлював кожне слово, яке шокувало.

Навіть не знала, що його більше здивувало - те, що я стала частиною кримінальної банди чи те, що трапилося між мною та Костянтином. Хоча могла чітко сказати одне - хлопець був шокований. Навіть не пив каву та не їв солодке.

Але це був тільки початок. Ще більше забила в його в кут моя пропозиція - я хотіла накрити цю "шарашкину кримінальну контору".

- Дарино, це божевілля, - прошепотів Юрій. - А якщо... Ти розумієш, що його люди можуть бути всюди?

- Так, - дивлюся на нього. - Але ти ж казав, що твій дядько працює в ДБР, а його жінка в СБУ...

- Ти хочеш, щоб я звернувся до них із цим проханням? - дивився він мені прямо в очі.

- Так... Навіть якщо вони також завербовані, то сподіваюся, що вони тобі нічого не зроблять. Хоча я дуже переймаюся за тебе. Звісно я могла б спробувати все сама провернути, але за мною можуть слідкувати...

- Це точно... А у квартирі нема жучків? Може коли ти з тим... Ну ти зрозуміла...

- Йому було тоді не до того, - опустила я очі. - Абсолютно.

- Ти розумієш, якщо все навіть вдасться, то він постраждає? - раптово запитав Юрій. - Мені здається, що після цього він тебе зненавидить...

- Знаю, але... А які варіанти? Далі тонути в криміналі та затягувати в нього інших? Так не має бути...

- Ти маєш рацію, - протягнув Юрій.

- Допоможеш?

Хлопець зиркнув на мене. У очах бігав сумнів, але вуста промовили чітке:

- Допоможу.

- Дякую.

Після цього я написала на папері всі імена завербованих правоохоронців, адресу проживання Кабана, а також інше...

Було дуже страшно. Після того, як Юрій пішов, то боялася кожного шурхоту...

Я чітко розуміла, що пішла на великий ризик та можу цим завдати шкоди не тільки собі, але й іншим.

***

- Я не вірив, але все вдалося, - підійшов до мене Юрій, після того, як схопили Костянтина та Дмитра. - Того Кабана накрили. Зараз у нього почнеться не найкращий період у житті....