Глава 33. Дарина: Поспішила з висновками

Я швидко покинула той клятий кабінет. Присутність Костянтина викликала у мені дуже багато різних емоцій. Їх важко було контролювати. Це були: радість, ненависть, байдужість, сум, щастя... Список можна було продовжувати дуже довго.

Тому першою змилася, але одночасно цього не хотіла. Попри всі емоції, то кохала того патлатого бандита. А до того ще його позирки... Навіщо він так робив? Для чого обпалював своїми сірими очима? Невже було мало того, що я так розбита!

Вийшовши на вулицю, то я встала втягувати у легені прохолодне повітря. Мене відпускало. Я заспокоювалася. Приходила у норму...

- Я тебе не зможу підкинути до міста, - пролунав за спиною голос Васі. - Я їду до Білої Церкви тещу забрати.

- Погано, - не тішить мене його повідомлення.

- Сам не у захваті, - відказав він. - Прощавай.

Я не відповіла. Тільки насупилася. Гадала, що він підкине мене до столиці, а тут... Блін...

Раптово перед очима показався ще один із банди... Дмитро.

- Маю прохання, - промовила я до нього.

- Яке? - розвернуся він до мене.

- Ти зараз до Києва їдеш?

- Так. А що?

- Ти можеш мене взяти зі собою? Бо Вася не зміг цього зробити.

Хлопець, якого Костянтин ледь не вбив біля сміттєвих баків, хмикнув. Я вже гадала, що відмовить, але він кивнув головою:

- Добре.

- Дякую. Вдячна тобі.

Ми попрямували до його автівки, що знаходилася за ворітьми, а далі я сіла на переднє місце. Раділа, що не доведеться замовляти таксі.

Дмитро сів поряд та завів двигун, а далі сказав:

- Хоча ти могла попросити про це у Костянтина. Він би тебе до самої хати підвіз. Знає куди пертися.

Його слова змусили моє обличчя покоситися. І для чого він це сказав? Я не відповіла, але хлопець продовжив діалог.

- Бо у мене нема часу з тобою возитись.

- А мені вистачить вийти навіть на краю міста. Не мала дівчинка  - доберуся додому.

- Дарма, так би помирилася з ним, - випалив він, а я зі свого боку роззявила рота.

- Я серйозно. Вам треба поговорити... Я звісно не маю наміру пхати носа в чужі стосунки, але Костянтин вибішує мене своїм ниттям...

Я розізлилася. Дуже сильно. Костя любить таляпати язиком. Мене це обурило.

- І що він тобі таке ниє? що довелося спати зі мною задля розваги? М?

Дуже різко проказала ці слова. Не могла стримуватися, бо вважала, що про це ніхто не знав. Думала все під грифом секретно, а тут.

- Плачеться, що любить тебе, а ти йому не віриш, - додав Дмитро газу, адже ми вже виїхали за межі села.

- Ти серйозно? - засміялася я. - Він кохає? Йому тільки та чорнява лярва потрібна! Хай котиться до неї...

- Твоє право не вірити мені, але кажу, як є.

Його голос звучить рівно та впевнено. А якщо не бреше? Чорт... Це мене плутало. Я щось нічого не розуміла. Мозок від його слів став закипати. А якщо дійсно...

- Хочеш сказати, що Костя не збрехав мені?

- Не збрехав. Його Настя підставила.

Я хмикнула. Це змусило мене задуматися про наш діалог. Утім Дмитро також міг брехати. Заплуталася. Абсолютно. Уже не можу розрізняти брехню та правду.

- Чого мовчиш? - запитав Дмитро.

- А що я скажу?

- Подзвони йому та нормально поговоріть, бо якщо нам разом усім працювати, то справа не має страждати від того, що... Ти, гадаю, втямила.

- Така собі робота, - згадала я про нараду. - Брудний кримінал.

Дмитро засміявся. І чому йому смішно? М? Він пояснить? Весело бути бандитом?

- Але за неї добре платять. При тому - ти також частина цього корабля.

- Усе життя мріяла про це, - хмикнула я.

- Кажи свою адресу. Підвезу тебе до будинку.

- Ти ж казав часу нема.

- Уже є.

Через пів години я сиділа вдома. Думала над словами Дмитра. Хлопець наче правду говорив, але...

Я заплуталася у своїх думках та почуттях. А якщо це дійсно так, і я просто неправильно зрозуміла Костянтина?

Він хотів пояснити, що став заручником обставин, а я... На очах виступили сльози... Мабуть, я дійсно погарячкувала. Не варто було кидатися на емоції.

Але у той момент не могла. Усю ніч крутила в голові ту Настю, а далі його слова, моя злість, а до цього всього коктейлю варто ще додати втому, то виходив взагалі треш...

Дурепа. Цілковита. Поспішила з висновками, а нині мала...

На очах виступили сльози. Якщо все дійсно так, то... І що робити?