Глава 31. Дарина: Біль

Я намагалася не плакати. Швидко йшла з того місця, а у голові до себе кричала:

- Дарино, не рюмсай. Він не коштує твоєї уваги!

Але це абсолютно не допомагало. Сльози бігли. Вони швидко котилися щоками, мов гірська річка під час повені чи паводку.

Навіть не могла уявити, що Костя виявиться настільки підлим молодиком. Закохав у себе, наплів, що Настя, то гірка помилка, а далі нахабно скористався мною та розповів якусь нісенітницю про весілля...

Не вірила йому. Абсолютно. Хлопець зі самого початку не мав наміру бути зі мною. Зараз хотілося його вбити за це…

Нарешті я зайшла за ріг вулиці, де мене повністю накрили емоції. Я йшла та рюмсала. Проте одночасно раділа, що на мені нема косметики. Зараз би була схожа на якусь чучундру.

Хоча плювати зараз на свій вигляд. Хочу додому. Впасти на подушки та заснути на декілька днів...

Але як заспокоїти серце, яке мені розбив Костянтин? Він вирвав його з моїх грудей та кинув на підлогу. Воно розсипалося на тисячу дрібних уламків - не знала скільки треба часу, щоб їх усіх зібрати, а далі склеїти. На це піде не менше року...

Одна справа погано відбулося побачення чи хлопець заблокував під час листування. Це цілковита фігня! Таке не варто брати до уваги…

Але Костянтин зробив гірше. Клявся, що закохався у мене! Усю ніч про це говорив, а далі...

Утім я також "розумна" дівчина. Взяла та повірила йому. Наївна дурепа. Більше нічого не могла про себе сказати.

Проте після цього випадку я знатиму, що чоловікам не варто довіряти. Усі вони брехливі створіння.

- Дарино, чекай! - залунав за спиною знайомий голос - Юрій. Хоча тільки йому я зможу довіряти. Він ніколи в житті мене не підводив.

Я зупинилася, витерла сльози та обернулася до хлопця. Він після чергування також  не міг похизуватися бадьорим виглядом, але попри це мав чудовий настрій. Хоча він згас, коли побачив мене. Його охопив сум.

- Дарино, що сталося? - шоковано запитав він. - Ти плакала? Хто тебе образив?

Дуже хотіла розповісти другу все. Але тримала на язику цю правду, яка кожної митті бажала зірватися та вилитися перед хлопцем.

- Усе складно, - відповіла я стандартною фразою, яка вживалася у подібних ситуаціях.

- Дарино, це не відповідь, - підійшов він до мене. - Складно тригонометрію зрозуміти та похідні другого порядку втямити. Що трапилося? Тебе Васька образив? Не звертай на нього уваги. Він же трішки пальнутий... Дарино...

Я підняла голову та заглянула в його волошкові очі. Вони у нього були гарними, але у Костянтина кращі - сірі. Навіть не знала з чим порівняти. Але у Юрія вони правдиві, а у мого розбитого кохання - нечесні та брехливі.

- Дарино?

- Юрію, я зараз не хочу говорити... Вибач...

- Невже тебе образив той таємничий хлопець?

Заревіла. Закрила обличчя руками та відчула, що Юрій обійняв мене.

- Піти йому морду набити? - питався він.

- Не треба, -  хникала я. - Він того не коштує.

- Так само як і твоїх сліз, - відпустив мене з обіймів. - Не псуй собі настрій.

- Не можу...

- Ви розійшлися?

- Так, - відказала я.

- Як балакала моя бабця - все робиться до кращого. Значить не доля.

Я не відповіла. Розуміла, що Юрій хотів мене втішити та переконати в тому, що Костя не коштував того, щоб так побиватися. Однак тут була одна халепа - я його кохала. На жаль, дуже сильно...

- Розкажеш, що сталося? - запитав колишній напарник.

- Не сьогодні, - мотнула я головою. - Хочу додому.

- Давай таксі викличу, - запропонував хлопець. - Тобі у такому стані нині не варто потикатися до громадського транспорту.

- Дякую...

Через тридцять хвилин я опинилася вдома. Скинула кросівки з ніг, а куртку кинула на підлогу. У мене абсолютно не було сил. Навіть ревіти не могла.

Зайшовши на кухню, я поставила грітися чайник та дивилася у вікно. За ним дерево уже покрилося зеленими листками. Квітень набирав своїх обертів. Царювала весна, а в мені посилилася люта зима.

Поки грілася вода, то я зайшла до спальні. Накрили спогади, де я з Костянтином цілувалася, а далі пристрасно кохалася. Це були найприємніші та найгостріші відчуття, що колись мала...

Кинулася змінювати постільну білизну, адже відчувала його парфуми. Не могла вдихати цей запах, а тому швидко здерла її з ліжка, подушок та ковдри та закинула до пральної машинки.

Постелила іншу - вона пахла порошком. Уже не було його запаху. Але лежачи на ліжку, то відвідували палкі спогади. Я їх відганяла, проте нічого не допомагало…

Тиждень був неймовірно жахливим. Мені нічого не хотілося. Життя втратило всі фарби. Я навіть не виходила з квартири. Фактично всі вихідні просиділа вдома - валялася на  дивані та дивилася в стелю. Навіть їсти не бажала. Тільки пила чай та каву, а інколи воду.