Глава 29. Дарина: Найгірше чергування у моєму житті

Я чекала, що мені відпише Костя, але він підозріло мовчав. Це мене насторожувало. Дивилася на смартфон та вперто чекала на його відповідь.

Лише через п'ять хвилин прийшло наступне, що змусило мене відчути, як кров у венах похолола:

- Давай завтра це обговоримо.

У мені почала закипати лють. Він не порвав із тою брюнеткою! Але обіцяв, що... Я настільки розізлилася, що навіть не могла писати. Заблокувала смартфон та вийшла з авто.

Під шкірою бігали ревнощі. Було бажання приїхати до тої лярви та сказати декілька приємних слів! Щоб вона забрала свої гарненькі руки від Костянтина!

Але у цікавий час живемо. Колись чоловіки заради жінок дуелі влаштовували, а тут... за двох метрового дядька баби будуть чубитися!

Затулила обличчя руками. Все настільки абсурдно, що навіть слів не знаходила у своїй голові. Хотілося закричати та дуже голосно...

- Дарино, тобі зле? - підійшов до мене Василь, який ходив за кавою.

- Так, - сказала я правду та важко дихала. Ледве стримувала сльози.

- Може сядеш в авто, а то зараз впадеш. Що болить? Чи може нудить?

- Серце, - хмикнула я.

- Така молода, а вже серце. Навіть я на свої тридцять п'ять тримаюся міцніше. Зараз дам таблетки.

Напарник шукав ліки, а тим часом я вже ревіла. Одночасно почула, що мені прийшло ще одне повідомлення, а далі ще декілька. Це був Костя. Навіть не сумнівалася у цьому. Мабуть, зараз там пояснював, що все складно...

- Вийми одну та під язик, - тицьнув мені в руки палетку таблеток Василь.

Я її взяла. Дивилася на ліки, але вони мені не допоможуть. Сльози далі котилися по щоках.

- І чого плачеш? Невже так болить? Може швидку?

- Та не допоможе мені швидка та ліки, - махнула я рукою, а далі залилася солоними перлами.

- Починається, - став обурюватися Василь. - Ось чому не люблю працювати зі жінками. Ви вічно чогось хникаєте, щось вам не так, а настрій змінюється зі швидкістю світла. Що в тебе сталося?

- Це тебе не обходить...

- Та зрозуміло, що не обходить. Але питаю - може ситуація дурня, а ти тут плачеш.

Я підняла на нього свій погляд. Він стояв навпроти мене, склавши руки на грудях. На пальці помітила обручку та запитала:

- Ти колись казав своїй дружині одне, а робив усе навпаки?

Рудий здивувався, зробив задумливе обличчя та відповів:

- Та наче ні... А навіщо питаєшся? Тебе якийсь хлопець образив?

- Так.

- І чим?

- Сказав, що розійдеться з колишньою, а коли діло дійшло до цього, то....

- Ясно, - не дав мені договорити Вася.

- Що тобі ясно?

- Він не покинув її, а ти нині мені тут плачеш. Але скажу наступне - перед тим, як починати стосунки, то треба, щоб обидвоє були вільні, а не оце - є Галя, але у мене з нею все погано та поки не розійшовся...

- Він мені казав, що вона для нього нічого не значить.

- Вітаю - тебе намахали!

Я хотіла почути слова підтримки, а Вася лише долив бензину у багаття. Ревіла, мов маленька дівчинка.

- Не плач.

- Не можу...

- Він тобі прямо сказав, що не порвав? - запитав колега.

Негативно махнула головою.

- І що тоді?

- Що завтра це обговоримо...

- Завтра обговоримо, то це краще, аніж - я з нею не порвав. Тому раджу тобі на перед не задумувати, що там не так. Ти зараз собі щось нафантазуєш, а у реальності скаже - я послав ту дівку до чорта лисого.

- Але чому прямо не написати?

- Деякі люблять, щоб їх ревнували... Тому витри сльози та соплі. Бо будуть злочинці з тебе сміятися.

Вася сів у авто. Жартівник чортовий. Але щодо сліз мав рацію - треба витерти.

Я вийняла телефон. Читала наступні повідомлення від Кості:

- Дарино, я дуже тебе люблю. Проте там дуже складна ситуація. Я сам шокований.

- Дарино?

- Ти можеш мені відповісти?

- Якщо ти не відповісиш, то я зателефоную.

Складна ситуація. Важко навіть було уявити, що там...

У голові крутилося різне, але я намагалася тримати себе в руках. Він же написав, що кохає мене та всю ніч говорив це... А якщо використав? Таке можливо? Усе на цьому світі вірогідне, але я вірила, що він порядний.

- Гаразд, поговоримо завтра, - відписала я йому.

- Я тебе люблю, - прийшло мені, але я не відповіла. Сховала смартфон до кишені.

Це було найгірше чергування у моєму житті. Не через те, що я жахливо хотіла спати. Виною був Костя, а точніше його слова. Я неймовірно переживала. Але нічого не могла змінити. Намагалася себе втішити тим, що там, мабуть, дрібні труднощі. Проте яке там... Відчувала, що там жах.