Глава 28. Костянтин: Весілля або...

Не міг знайти слів, щоб описати цю ситуацію. Настя абсолютно все переколошматила. І що робити? Як правильно розкрутити цю ситуацію?

- Від цієї новини можна здуріти, - хриплим голосом промовив Дмитро. - Просто мозок від такого плавиться. Але вона хитра... Наче відчувала, що її карасик хоче від неї втекти. Заплутала тебе  у сітках неправди.

Я мовчав. Настя ще та щука зубата. Але досі не міг втямити, що дівчина таке втнула. Невже вона мала до мене такі сильні почуття, що кинулася витворяти таку авантюру?

- Утім скажу наступне - вибору в тебе нема. Треба бути з Настею...

- Що? - обурився та різко обернувся до нього. - Ти серйозно?

- А ти думаєш покинути доньку Кабана? - здивувався товариш.

Від запитання Дмитра пирхнув та на емоціях сказав:

- Я люблю Дарину, а тому зараз поїду та скажу Насті, що між нами нічого не може бути, а Кабану, що все то помилка...

- Якщо ти виконаєш сказане, то ти ідіот... Ти розумієш, що ображена жінка гірша за психопата з ядерною бомбою? Та вона тільки віями зарухає, то її татко живцем із тебе шкіру здере, а також із Дарини. Якщо Настя пішла на такі дії, то значить, що все дуже серйозно...

Він говорив правду. Я добре це знав, бо за час стосунків із дівчиною, то трішки вивчив її непростий характер. Настя власна дівчина, а також якщо щось не так, як вона бажала, то ховайся в жито.

Розумів, що якщо зараз скажу, що між нами все закінчено, то може статися непоправне. За себе не боявся, а ось Дарина... Не пробачу собі, якщо з нею трапиться щось лихе. Вона не заслуговувала такого. Я так втягнув її туди куди не варто.

- І чого мовчиш? - витягнув мене зі своїх думок Дмитро. - Хочеш ляпнути, що все не так? Думаєш, що Настя тебе відпустить?

- Не відпустить, - тихо сказав я та уявив, що мені доведеться до кінця життя бути з брюнеткою та терпіти її вибрики.

- І?

- Якщо я залишусь із Настею, то моє життя можна вважати зруйнованим. Я вже не кажу про Дарину...

Узявся за голову. Хотілося розчинитися у повітрі, а далі, щоб вітер підхопив та відніс кудись дуже далеко.

- Ну якщо ти так її дійсно любиш, то пропоную наступне - пояснюєш ситуацію і.. пропонуєш стати коханкою. Так ти будеш із Настею та не втратиш своє кохання. Хоча я вважаю, що це захоплення на декілька місяців. Захотілося твоєму другу нижче поясу чогось нового, а тому обрав протилежність Анастасії - звичайну дівчину з посередньою зовнішністю.

Злісно зиркнув на Дмитра. Бажав за ці слова дати йому добряче в морду. Хоч він мій друг, але нині на це заслуговував.

- Не говори такого про Дарину. Вона неймовірно гарна дівчина, яка заслуговує на все найкраще!!!

Ці слова вилетіли з мого рота дуже люто та суворо. Це змусило друга вибачитися:

- Гаразд... Не кипи, бо зараз пара з вух повалить. Файна вона...

Мені його вибачення до одного місця. Зараз думав не про це.

- Але зробити дівчину своєю коханкою, то єдиний правильний варіант, бо інакшого вибору нема... Абсолютно...

- Вона мене вб'є... Дарина не потерпить такого, а також я не маю жодного бажання бути з Настею. Дівчина мені огидна.

Товариш шморгнув носом. Він нічого не говорив у відповідь, бо альтернативи не існувало. Хоча ситуація жахлива. Мені соромно навіть було таке розглядати - робити Дарину своєю коханкою. Ні... Так не мало бути. Вона мала займати інше місце. Але...

Стояв під будинком Насті. Мав жахливий настрій. Абсолютно нічого не бажав.

- Привіт, зайчику, - відкрилися двері авто та увійшла Настя. Зеленоока брюнетка світилася від щастя.

- Привіт, - сухо відказав їй.

- Невже злишся на мене? - поцілувала вона у щоку. Її солодкі парфуми вдарили мені у ніс. Вони жахливі. Від них аж вернуло.

- Так, - обернув голову до неї. - Я ж тебе просив, що не варто поспішати... Насте, чому ти так вчинила?

Брюнетка з хижими чорними стрілками на очах та з червоними губами загадково усміхнулася. Хитра лисиця.

- Бо я тебе люблю, - взяла мене за руку. - Я хочу бути з тобою. Мені набридло ховатися. Костянтине, я не розумію твого обурення...

Хотілося випалити правду. Сказати, що вона зіпсувала все. Але втримався. Не мав права так ризикувати. Треба було терпіти.

- Просто ми з тобою вчора говорили, а сьогодні все інакше. При тому тобі довелося збрехати... Це погано.

- Вибач... Я просто не стрималася - дуже тебе кохаю, а маленька брехня... Її можна виправити сьогодні ввечері, або навіть зараз, - муркотіла дівчина. - При тому, що я хочу дітей. Уже нагулялася. Бажаю домашнього затишку...

Як же мені важко було тримати себе в руках. Здавалося, що зараз зірвуся. Стану кричати на неї, але якось держався.

- Насте, гадаю, що спочатку треба поговорити з твоїм батьком...

- Ти його боїшся?

- Так.

- Він не буде кричати... Змирився зі всім. Йому важливе моє щастя, а тому зробить для мене все.