Глава 27. Дарина: Сумніви

Лише під вечір наше чергування перестало бути спокійним. Ситуація настільки банальна, що капець. У таких випадках у пресслужбі завжди писали наступне:

- Під час патрулювання працівники поліції помітили дивного чоловіка, який, побачивши правоохоронців, занервував та різко змінив свій маршрут. Тому охоронці порядку зупинили підозрілого молодика та провели поверхневий огляд. Вони виявили пакет із, ймовірно, наркотичною речовиною.

Так було у нас. На щастя, погоні уникнули, але траплялися випадки, що доводилося доганяти таких підозрілих осіб.

Минулого тижня в нас таке трапилося з Юрієм. Тоді нам довелося парком літати за велосипедистом. Тоді в кишенях парубка знайшли револьвер та набої до нього.

Але найцікавіше інше - таке відбувалося кожного дня. Тут наркомана зловили, там дебошира затримали, через пів години крадія скрутили... Куди котився світ? Невже людям так бажалося порушувати закон? Навіть не знала що сказати.

Я та Вася затримали наркозбувача. Під час обшуку виявили у нього величезний пакет із білою речовиною.

- І що це? - запитала я та фотографувала знайдене.

- Пральний порошок, - відказав лисий чоловік, який вже був у наручниках.

- Та невже? То чому у нас така дивна поведінка?

- Не люблю мусорів. Ви брехливі та ще гірші за нас!

- За кого нас? - зробила чергове фото, а далі заносила все у протокол.

- За простих людей!

- Дарино, нема чого з ним говорити. Зрозуміло, що то наркотики. Експертиза це покаже.

- І як у вас проводять експертизи? - цікавився зловмисник. - На язик куштують? М?

Я не відповіла. Він спеціально провокував, а тому мовчки виконувала свою роботу.

Коли ми передали зловмисника своїм колегам, то я вийняла телефон і хотіла побачити там повідомлення від Кості. Проте його там не було. Це мене засмутило та навіть розізлило. Проте я швидко відкинула ці емоції в сторону та написала йому:

- Забувся про мене???

Він зайшов одразу онлайн та відписав.

- Вибач... Я замотався. Робота. Не ображайся.

Робота. Навіть не хотіла питати, що там за робота була. Стиснула губи та відписала:

- Я розумію. Не ображаюся.

- Ти як себе почуваєш? - запитав він.

- Добре. Дуже чекаю завтрашнього дня.

Костя прочитав моє повідомлення. Але щось підозріло довго не відписував.

- Усе добре? - кинула йому таке запитання.

- Так. Я просто за кермом.

- Ну тоді не буду відволікати. Я тебе люблю.

- І я тебе люблю, - прийшло одразу від нього.

Це викликало у мене усмішку. Приємно отримувати такі повідомлення. Вони приносили радість та відчуття потрібності.

Тут я згадала, що забула запитати про Настю. Утім нехай - вже завтра поговоримо про цю кралю. Або…

- Кави не хочеш? - запитав Василь, який всівся на водійське місце.

- Ні, - мотнула я головою.

- Шкода...

- А що хочеш мене нею пригостити?

- Скоріше відправити за напоєм.

- Мда, - скривилася я, але не здивувалася. Це Василь. Характер у нього просто фе.

- Хіба тобі складно? - хмикнув він.

- Не дратуй, - відповіла я.

- Це ти мене дратуєш.

Я поглянула на нього та вигнула брову. У голові пронеслося наступне - поверніть мені Юрія!

- Ти хочеш конфлікту? - промовила я. - Невже тобі нема чим зайнятися? Я сама не у захваті від нашої співпраці та усього, що вчора казали. Тому давай будемо проявляти одне до одного терпіння. Згода?

- Ок, - відказав Василь та продовжив. - Але тобі дуже пощастило. Спочатку всі думали, що Кабан тебе вб'є. Ти йому таку аферу накрила.

- Ти хочеш про це говорити? Дуже інтересна тема?

- Дарино, ти просто не уявляєш в яку дупу вскочила. Навіть описати не можу.

І для чого він мені мораль нині читав? Щоб позлити у зайвий раз?

- Я знаю, але що я зроблю? Так склалося, що біля тих сміттєвих баків наткнулася на Костянтина, який трусив того бідолаху.

Я закотила очі та невдоволено хмикнула, а Василь нахмурив брови. Хотів щось сказати, але змовчав. Відчувала це та випалила:

- Кажи.

- Я думав, що ти його біля того музею зупинила.

- Якого музею? Усе сталося серед будинків біля баків.

- Невже? - перепитав він.

- Так. А що?

- Нічого, - відказав Василь. - Не звертай уваги. Мабуть, щось не то почув.

- А що тобі казали? - запитала я.

- Типу, що ти зупинила біля музею за підозрілу поведінку... Точно уже не пам'ятаю, що там ляпали язиками.