Глава 24.1. Костянтин: Вона лише моя!

Слова Дарини стали для мене несподіванкою. Не міг навіть подумати подібного, а якщо брати її поведінку, то взагалі. Вона лізла нахабніше за саму найрозкутішу дівчину.

Але хіба це погано? Ні. Абсолютно. Не бачив у цьому нічого такого. Важко опиратися пристрасті, яка дурманила голову.

Я втямив, що щось не так, коли вона різко перестала цілувати, а до найцікавішого залишалося дуже мало. Чомусь перелякано подивилася своїми оченятами. Тут все зрозумів чітко та ясно, а далі вона озвучила, що не так.

Чомусь для неї це була неприємна тема. Бачив, що соромилася. Для мене це не було чимось таким, як для Дарини.

Але одночасно радів, що з нею ніхто не кохався. Вона тільки моя. І буде лише моєю. Тому це тільки придало жаги.

Хоча дивувався, що така красива дівчина до цього часу ходила без пари. Зазвичай до її віку всіх вродливих та розумних розбирали та залишалися не дуже гарні варіанти...

Проте яка різниця? Дарина моя. Я її щиро кохав, а вона мене. Почуття виникли різко та неочікувано, але це надовго. Відчував це.

Ця ніч була найкращою. Дуже довго не ділив ліжко з дівчиною, яку щиро любив. Тому не вистачало слів, щоб передати відчуття, які були. Вони нагадували мед - дуже солодкі та тягучі.

Звісно цієї ночі були страхи. Боявся зробити Дарині боляче. Вона дуже тендітна дівчина, а тут ще така незвичайна ситуація. Хотів, щоб їй все сподобалося, а тому все відбувалося повільно, але найголовніше, що зі взаємним коханням.

Було приємно розуміти, що вона тремтіла від мене та називала моє ім'я. Вона тільки моя.

Шаленство тривало десь до першої години ночі. Після цього обійняв дівчину, яка лежала до мене боком, та запитав:

- Ти як?

- Добре, навіть дуже...

- Це тішить, - притиснув її сильніше до себе та вдихнув аромат волосся. Чув носом полуницю та ще щось приємне.

- А ти? - запитала вона.

- Усе чудово.

- Точно?

- Тобі нема чого переживати, - став запевняти Дарину. - Я тебе люблю та мені з тобою дуже добре. Навіть лежачи поряд, то я нині відчуваю неземне задоволення. Тому не вигадуй нічого дурного.

- Я була мов морська зірка, - сумно сказала дівчина. - Мене гнітить, що така некомпетентна в цьому.

Дарина чомусь нагнітала. Невже так переживала за це?

- Я не розумію твоєї паніки? - розвернув до себе та заглянув у її очі.

- Сама не знаю звідки вона. Вибач...

- Тобі нема за що перепрошувати. Зараз трішки зірка, а там уже перестанеш нею бути.

- Угу, - відповіла кароока.

- І взагалі це найкраща ніч у моєму житті, бо її провів із коханою дівчиною, яка є тільки моєю та буде у всіх планах. Тому, Дарино, поцілуй мене, щоб я не злився.

Вона одразу виконала моє прохання. Потягнулася мене опалювати вустами та в черговий раз наводити руками хаос на голові. Мала великий інтерес до мого волосся.

- І я тебе люблю, - прошепотіла русява, а я її у відповідь сильніше притиснув до себе, немов боявся, що хтось забере.

- І я тебе люблю, - відповів їй, а десь через хвилину запитав. - Тобі завтра на котру на роботу?

- На восьму. А що?

- Завезу тебе... А коли кінець?

- У вівторок о восьмій.

- Цілу добу? - здивовано глянув на неї.

- Так, але потім три дні гуляю...

- Чудний графік.

- Ти хочеш про нього зараз говорити?

- Ні, - махнув головою. - Зараз я бажаю засинати у твоїх солодких обіймах... При тому тобі треба негайно засинати.

- Угу, - відповіла вона.

Я поцілував її, та ми поринули в сон, який тривав десь до п'ятої ранку. Мене розбудили м'які вуста Дарини. І чим це закінчилося? Коханням та стуком сусідів у стінку. Але хай заздрять мовчки.

Хотів весь день провести з нею у ліжку, щоб обіймати та кохати, але доросле життя вимагало певної поведінки.

Дарина побігла в душ, а я лежав на ліжку. Був щасливий, що все так склалося. Ще у неділю вранці гадав, що нічого не буде, а тут ми разом. Вона моя, і тільки моя!

Навіть ловив себе на думці, що хотів, щоб так було завжди. Я її кохав, і нині плював на всі перепони.

- Можеш йти до ванної, - зайшла у кімнату Дарина, на якій був рожевий махровий халат, а волосся витирала рушником. У цей момент вона була неймовірно мила, що не витримав та притягнув до себе. Поцілував.

- А ти можеш прогуляти роботу?

- На жаль, ні, - дивилася вона на мене. - Але дуже хочеться...

- Я тобі казав, що ти гарненька?

Дарина закотила очі. Удавала, що думала та видала:

- Такого не казав.

- Тоді знай - ти дуже гарна. Мені дуже пощастило, що тебе ніхто не прикарманив собі.