Глава 22.2.

- Таки знав, що знадобиться, - поклав мінералку на місце та закрив задні дверцята.

- Вода завжди має бути в авто, - відповіла Дарина. - Тепер обіймеш? Руки нарешті чисті…

Вона знаходилася біля мене. Я не став довго думати та тягнути. Притиснув до себе та куштував її м'які губи. Поцілунки з Дариною були неймовірними. Від них тілом гуляло щось солодке.

Але окрема насолода - відчувати руками її витончену фігуру. Досі дивувався, яка вона тендітна, мов якась екзотична квітка. Навіть боявся сильніше притиснути, щоб не зробити боляче.

Десь хвилин десять шалено цілувалися. Настільки були захоплені цим, що зовсім не звертали увагу на все, що діялося довкола. Нас зупинив дощ. Він став рясно капотіти. Тому довелося сховатися в авто, де запал Дарини тільки збільшився.

Навіть не міг подумати, що в цій тихій дівчині могла ховатися така вогняна пристрасть. Від цього був ошелешений та трішки розгублений. Вона брала ініціативу у свої рученята.

Дарина вилізла мені на коліна. Тут треба було радіти, що авто доволі велике. Але до біса цю бляшанку на колесах! Зараз точно було не до неї…

Варто було втихомирювати звабницю, яка своїми  вустами вп'ялася мені в шию, а волосся на голові розкидала в різні сторони. Дарина бешкетувала.

Від цього ловив неземне задоволення, але якось одночасно не вірив, що вона чинила подібне. Порівнювати не гарно, але Настя на фоні неї рис без солі.

Або таким гострим це робили почуття, які бурлили в крові та затьмарювали мозок. Було важко думати.

- Поїхали до мене, - заглянула мені Дарина в очі. - Тут не сильно зручно. Я тебе хочу.

- Так одразу? - здивувався від пропозиції Дарини, яка уже встигла стягнути зі себе куртку та футболку.

- А чого тягнути? М? Нам не по п'ятнадцять років, щоб лише цілуватися десь на лавках.

Мені подобалася пропозиція дівчини. Я хотів із нею кохання. Дуже. Навіть не думав відмовляти.

- Твоя правда, але мене дивує твоя прямота. Одразу до діла. Деякі заманюють на чай чи на каву, - заклав її світле пасмо за вухо, бо у відповідь також навів їй хаос на голові. Від ідеального хвоста поліцейської нічого не залишилося.

Дарина усміхнулася та сказала:

- Тоді перефразую - поїхали до мене на чорний чай.

- Із бубликами? - глузував я.

- На жаль, бубликів нема.

- Погано, - театрально схмурнів я. - Без бубликів не то.

- Ну сподіваюся, що та випічка, яку я начудила тобі зайде. Або якщо все буде так погано – хліб із варенням.

- Подивимося, - відповів я, а в голові наперед уже точилися еротичні фантазії. Без них ніяк, а до того пекучості додавала розпусна поведінка Дарини. Вона таким поглядом дивилася на мене, що здавалося - не витримаю та доведеться переходити на заднє сидіння. Декілька разів думав, що дійсно так станеться. Дівчина без гальм.

Дарина перелізла на своє сидіння та накинула на себе куртку. Я навіть не хотів її відпускати, а тому потягнувся з поцілунком, але він тривав не довго. Треба було їхати, проте не тільки через те, що нам хотілося більше - довкола не найкраща обстановка - ліс та дощ.