Глава 22.1.Костянтин: Прихований вогонь

Я цілував Дарину. Розмова докотилася до того, що ми тепер разом. Я дійсно хотів бути з дівчиною, бо закохався у неї.

Але що з цього вийде? Як все розгортатиметься далі? За це хвилювався. А на додачу ще кримінал та Настя. Хоча саме через неї це все закрутилося. Якби не її ультиматум, то б, мабуть, ніколи у своєму житті не зустрів Дарину.

Украли б ту кляту статуетку для Кабана, а на наступний день зробив би пропозицію брюнетці, але все змінилося в один момент. Частково я був радий цьому, але одночасно не забував, що саме через мене Дарина вляпалася у лихе. Зараз відчував через це себе ніяково, але у цей момент не хотів про подібне думати.

- А чому ти мене не обіймаєш? - запитала Дарина, яка перестала цілувати та зазирнула в очі з підозрою.

- Ти бачила мої руки? Колесо брудне, - загасив невдоволення дівчини, хоча дуже хотів притулити до себе.

- І що? Пральна машинка справиться зі всім, - відповіла вона та пристрасно накрила мої вуста своїми. Почуття бурлили. Ледве стримувався, щоб не обійняти. Не хотів її бруднити. Це було певною мірою знущання - цілував, а торкнутися тендітної фігури не міг.

- Зануда, - засміялася Дарина, коли припинила мене "катувати". Одночасно відмітив для себе, що вперше побачив на її обличчі цю емоцію, бо до цього вирувало все, але тільки не це.

- Хочеш бути вся у болоті? - запитав я та показав руки.

Дівчина посвітила смартфоном на них, адже місяць знову заховався за хмару. Та взагалі на вулиці якось різко похолодало. Було враження, що десь йшов дощ.

- Нема болота, а пил...

Далі взявся за колесо, адже попри зізнання одне одному в почуттях, то варто було його змінити. Але яка до біса "романтична" атмосфера. Стояли вночі серед лісу з пробитим колесом.

- Я навіть не думала, що серед моїх колег так багато «кротів». Тепер розумію, як мене так швидко знайшли та схопили, - світила мені Дарина. - Аж не віриться, що все так. Я б ніколи в житті не могла подумати, що вони... Розчарована цим.

- Дарино, таке життя, - ставив нове колесо.

- Я розумію, але... Мені на роботі змінять напарника по зміні. Тепер буду патрулювати місто зі завербованим...

Не відповів. Займався автівкою, а коли закрутив останній болт, то обернувся до Дарини. Вона стояла сумна.

- Про що ти думаєш? - запитав я.

- Мене гнітить цей весь кримінал, Кабан та...

- Не заганяй себе цим, - схопив пробите колесо та поклав до багажника, а далі взявся складувати інструменти. - Краще крути у своїй голові щось інше. Мені самому деколи ніяково від того життя, яке маю, але як є...

- Угу, - промовила Дарина та різко додала. - Я тебе люблю.

Нарешті вона це сказала. Було приємно це чути. Але бачив, що їй зізнання чомусь вдалося важче.

- І я тебе люблю, - відповів їй, що було чистою правдою. - Краще зараз думай про кохання, аніж про то все.

- Гаразд, - хитнула вона головою, а далі різко розвернулася та стала світити у ліс.

- Що таке? -  здивовано запитав я.

- Там щось ходить, - із підозрою промовила дівчина та зробила один крок у сторону лісу.

- Та звірі, мабуть… Зайці, лисиці... Тільки не думай йти дивитися, що там. Дарино! Агов!

Але вона пішла. Я подався за нею. Її немов тягнуло до небезпек.

Проте, на щастя, за двадцять кроків русява зупинилася зі словами:

- То їжак!

Я підійшов до неї. Дійсно їжак. Колючий мешканець лісу біг у своїх справах.

- А ти думала, що злочинець крадеться між кущами? - запитав я.

- Ні, - махнула головою.

- Ти завжди летиш на небезпеку?

- Так.

- Біда.

- Але так би не зустріла тебе, - розвернулася вона до мене.

- Це точно, а також би не вчинила велику кількість інших болючих дій.

- Ти поводився як козел! - пирхнула вона. - Інакше не могла... Чи ти ображаєшся?

- Не ображаюся. Все нормально. Частину з того заслужив. А тепер ходімо, бо їжаків лісом ганяти, то весело, але треба їхати.

Дарина кивнула головою. За мить знову були біля авто. Я перевірив усі колеса, а далі нарешті вимив руки. На щастя, на задньому сидінні валялася мінералка, яку сьогодні вранці купив – її використав для цього.