Глава 20.2. Костянтин

Завів двигун, а далі авто рушило. Дарина мовчала. Дивилася на свої червоні нігті. Її вираз обличчя давав розуміти, що вона про щось думала.

Але зі свого боку розумів наступне - дівчина приревнувала до Насті, проте не показала цього так ясно. Відчував це.

Однак, що мені робити з донькою Кабана? Зараз Настя абсолютно не цікавила. Від слова "зовсім". Пихата брюнетка почала лише сильно дратувати!

А її пропозиція? Поняття не мав, що робити. А також та чорнява нишпорка полізла в кишені. Я їй не вірив, що випадково знайшла каблучку. Вона якось спеціально це зробила!

- Е, зараз у огорожу вклепаємося! - витягнула мене з думок Дарина та смикнула кермо в ліву сторону.

Я моментально вдарив по гальмах. Ми зупинилися. На щастя, ніяких неприємних пригод не сталося.

- Ти чого? - запитала Дарина.

Обернув голову до неї, а далі роззирнувся. Навіть не виїхали з подвір'я Кабана.

- Задумався, - буркнув я.

- Краще так не роби, - сухо сказала русява.

Не відповів. Ще раз завів авто, а далі виїхали на дорогу, де мене попустило. Настя більше не знаходилася в голові. Тепер цікавило наступне:

- Для чого тебе кликав Кабан?

Дарина хмикнула та обійняла себе руками. Дівчина максимально сторонилася мене.

- Не скажеш? - запитав я.

- Не знаю чи можна тобі таке говорити.

- Невже секретна інформація?

- Якщо коротко - то зустріла сьогодні деяких колег.

- Ясно, - втямив я, що вона мала на увазі. - І багато?

- Чимало, - прорізав її тихий голос салон авто.

- Ясно, - виїхали ми на трасу.

Далі мовчанка. Таке німування, що словами не передати. Я дивився на дорогу, а Дарина відвернулася до вікна та навіть не рухалася. Все хотів почати з нею розмову, але, що казати? Фразу на кшталт:

- Дарино, я тебе кохаю, але ми не можемо бути разом, бо ми різні, а також Настя...

Чого все так складно? Чи не складно? Невже сам собі придумав проблему? А якщо послати Настю під три чорти?

Перед очима щось замиготіло. Я став гальмувати. Стояли патрульні автівки, швидка допомога, а далі рятувальники.

- ДТП, - сказала очевидне Дарина, адже там далі творився жах. Зіткнулося три вантажівки та декілька легкових автомобілів. Криваве місиво. Дорога була перекритою.

- Та бачу, - зупинився я та став шукати варіанти, як об'їхати. Навігатор швидко показав альтернативний шлях, але для цього варто було повернутися та з'їхати на інший з'їзд.

Так і вчинив. Розвернувся та рухався суворо за вказівками. Дарина мовчала. Вона навіть не питала якою дорогою їдемо. Хоча вибір навігатора мені не подобався. Котилися через ліс ґрунтовкою.

- Ми так і будемо мовчати? - нарешті звернувся я до Дарини, бо більше не міг так їхати.

- Вона твоя дівчина? - раптово у відповідь сказала Дарина.

Я отетерів. Так прямо запитала. І що казати? Раптово роздався стук, і авто стало дуже дивно пересуватися.

- Що за чорт? - перелякано запитала вона.

- Не знаю, - став гальмувати я, адже сам не розумів, що трапилося.

Коли зупинилися, то вийшов на дорогу та побачив прикрість. Прокололося заднє ліве колесо. Я світив на нього ліхтарем зі смартфона.

- Що там? -  запитала Дарина, яка вже встояла біля мене.

- Невелика халепа, - показав я рукою.

- Є запаска.

- Та є... Посвітиш мені?

- А хіба є варіанти?

- Нема, - тицьнув я їй свій смартфон та кинувся відкривати багажник, де лежали запасне колесо, інструменти та домкрат.

Я витягнув останнє. Став підіймати ним автівку. Дарина непорушно світила мені. Знову мовчали, але не на довго. Коли я почав відкручувати болти, то дівчина промовила:

- Ти не відповів на моє запитання.

Обернувся. Зазвичай я дивився на неї зверху, а тепер вона на мене, адже повзав навколішки біля авто.

- Вона для мене нічого вже не значить, - зиркав на Дарину.

- І чому?

Повернувся до роботи. Знімав проколете колесо, з якого стирчав цвях. І звідки він тут узявся?

- Костянтине? - дратувалася дівчина.

- А тобі хіба не ясно? - поставив зустрічне запитання та підняв голову.

- Не ясно... Я бачила, як ти з нею говорив. Усміхався... Так не роблять до дівчат, які НІЧОГО не значать?

В очах Дарини з'явилися величезні сльози, але вона їх стримувала.

- Не вигадуй. Я не усміхався. Скоріше хотів її здихатися.

- Не бреши, - прошипіла вона.

- Дарино, я не обманюю, - піднявся я на ноги.