Глава 19. Дарина: Нарада "кротів"

Коли побачила на порозі Костянтина, то відчувала змішані почуття. Була рада, але одночасно горло здавлювала пекуча лють. Саме вона скривлювала моє обличчя.

Було важко. Неймовірно. Навіть до квартири не запросила. Тримала на вході.

Спочатку гадала, що він приперся, аби мене позлити, але прийшов через справу. Кабан. Ватажок кримінальної групи забажав мене бачити. І для чого?

Я ж нічого не зробила. Дійсно. Сиділа вдома цілий день, злилася на Костю, розбила ту чортову банку з варенням, а далі взялася за випічку. Все хотіла спекти сінабони.

На вигляд вони у мене вийшли, але спробувати не встигла. Тільки поставила чайник, то прийшло найбільше розчарування минулого вечора та повідомило не дуже втішну новину.

Дорогою Костянтин робив спроби поговорити, але я не бажала його слухати. Зовсім. Мені зараз важко знаходитися поряд із ним. Неймовірно.

Я йшла знайомим коридором. Досі не вірилося, що вляпалася у подібне.

- Тобі туди, - показав охоронець на білі двері.

- Я одна маю зайти?

- Так, - неемоційно відповів він.

- Стукати?

- Не треба.

Я зайшла. Вперше, що впало в очі - неймовірно велика зала у стилі бароко. Усе немислимо вицяцьковане та розкішне. Наче гарно, але як на двадцять перше століття, то трішки "наляписто". Проте я була тут не для того, щоб оцінювати інтер'єр стін.

Далі я побачила величезний стіл. У його голові сидів Кабан, а на інших місцях... Шок. Цілковите потрясіння. Я не вірила тому, що бачила. Це дурний жарт?

Від цього кинуло в холодний піт, а у голові пригадалася вчорашня розмова з Костянтином у парку, де він казав, що серед правоохоронців були засланці. Їх можна назвати «кротами». Це так.

У цій залі знаходилися деякі мої колеги, яких я добре знала. Серед них були люди, що займали високі посади. Невже вони працювали на чого низькорослого кнура?

- Дарино, ми тебе вже зачекалися, - сказав голосно Кабан, запаливши сигару. - Думаю, ти впізнаєш своїх колег?

Із яким сарказмом він поставив це запитання. Звісно, що впізнавала! Але не вірила, що вони завербовані. Абсолютно.

- Так, - відповіла я та одночасно ловила погляди колег, які виражали здивування. Либонь, також не думали, що я тепер серед них.

- Сідай за стіл, - продовжив Кабан. - У нас сьогодні маленька нарада. Вона через тебе. Ти будеш не тільки працювати з Костянтином та Дмитром, а також виконуватимеш інші важливі доручення.

Доручення? І які? Від цього у мене закололо у грудях.

- Сідай, - знову повторив він.

Я сіла та опустила голову. Не могла дивитися на інших.

Десь годину тривала нарада. Там обговорювалося те, що ми, завербовані, маємо покривати темні справи Кабана, а також ніколи не затримувати його людей, які щоб цього не сталося казатимуть кодове слово - "Чуднів".

Але найгірше не це. Мені змінять напарника. Я більше не буду патрулювати місто з Юрієм, який, на щастя, не знаходився у цій залі.

- Будеш із Василем, - сказав Григорій, який відповідав за те, хто з ким працював.

У відповідь я мовчала. Тільки зиркнула на Василя, який не був чомусь задоволений цим. Рудий закотив очі. Це помітив Кабан та запитав:

- Що не так?

- Я не люблю працювати з жінками.

- Полюбиш, - гримнув він.

Василь не змінив вираз обличчя, а я навіть не здивувалася. У нього завжди був складний характер. Це знали усі.

Після цього настав кінець наради. За наказом Кабана я вийшла першою. Біля дверей стояв охоронець, але інший - той, що витягнув мене з вікна.

- Знайомі люди, - усміхнувся він, показуючи білі зуби.

- На привіт напрошуєшся? - запитала я.

- А ти зубата. Імпонують такі дівчата.

- Тобі нічого не світить, - зрозуміла, на що натякав він.

- Та невже? - вів мене до виходу. - А якщо подумати?

- Ну тоді буду триста років гадкувати.

- Підкинь свій номерок, - усміхнувся охоронець мені та відчинив двері.

Номер хотів? Серйозно. Йому точно не дам. Ще його не вистачало мені.

- Записуй.

Він з утіхою на обличчі витягнув смартфон, а я далі уїдливо сказала:

- П'ять сімок, а в кінці фраза - дуля з маком.

Від такої відповіді хлопець хмикнув та сказав:

- Дурна.

- Сам такий, - злісно зиркнула на нього, а далі опинилася на вулиці, де вже смеркало та стало прохолодно. Від цього зіщулилася.

Почала йти в сторону авто, де побачила Костянтина. Серце болісно стиснулося, а далі забилося швидше, адже побачила біля нього якусь дівчину. Вона з ним активно розмовляла. Коли я підійшла ближче, то у голові раптово
виплив один спогад. Він роздався у голові блискавкою. Це була незнайомка з клуба. Та сама чорнявка, яка фарбувала губи червоним у туалеті та хизувалася подрузі пристрасним хлопцем.