Глава 17. Дарина: Помилка?

Нутрощі давила образа. Помилка! Він сказав мені, що це помилка! Козел! Ідіот!

На очі набігли сльози, які одразу стали обпалювати щоки. Я почала витирати їх рукавом пальта.

- Таке воно дурне кохання, - визирала з квартири Віра Іванівна. - Сварки, поцілунки, сльози... Тільки такі емоції воно приносить.

Я підняла заплакані очі на сусідку. Ще її не вистачало для повного щастя. Мені так нині було зле, а тут вона зі своїми моралями.

- Нема тут ніякого кохання, - хмикнула я. - Для нього це помилка. Велика помилка!

- Тому краще не зв'язуватися з ними. Усі вони притрушені. Ось я живу собі та горя не знаю. Дарино, не марнуй себе на чоловіків. Звісно той парубок вельми гарний, але забий на нього, або крути ним, щоб він ревів, а не ти.

Я не відповіла. Схилила голову та почала відчиняти двері квартири.
На губах відчувала поцілунок Костянтина, а по тілу досі гуляли солодкі імпульси від його рук.

- Дарино, я тобі дурного не пораджу, - ніяк не могла заспокоїтися сусідка.

- Дякую, Віро Іванівно, - обернулася я до неї. - Я візьму ваші слова до уваги.

- Краще їх запам'ятай навіки. Чоловіки не коштують наших сліз та взагалі - їх всіх треба посилати до одного місця!

Заховалася за двері, які зачинила. Сіла у коридорі. Протягнула ноги та дивилася перед собою.

У голові виринали солодкі спогади. Досі не розуміла, як це сталося. Стояли, а через мить цілувалися. Наші вуста торкалися, горіли, далі:

- Помилка!

Але його дії говорили протилежне. Відчувала це. А Костянтин?

Нова порція сліз покотилася щоками. Я їх швидко витерла, але це дарма. Вони лилися, мов із річки.

Десь через хвилин п'ять піднялася на ноги та підійшла до вікна. Світло не вмикала, а коли виглянула на двір, то побачила авто. Костянтин ще не поїхав.

І чого він чекав? Для нього ж це проста помилка! Подумаєш, дівчину пристрасно поцілував та всім своїм тілом показав шалене бажання. Нічого не значило!

Злість охопила мене. Я відійшла від вікна та сіла на стілець. Думала. І про що?
Як бути далі. Що робити? Забути? Ні... Таке загубити в пам'яті дуже важко, а скоріше нереально...

Я криво усміхнулася. Смішно. Дуже смішно. Проте найгірше інше - здавалося мала до нього почуття. Не здавалося. Мала.

Ще з першого погляду сподобався - чисто зовнішньо, але та халепа зі затриманням, а потім всі події викликали лише злість на нього та ненависть...

Утім останні декілька годин показали його справжнього - він не злий та не пихатий, як постійно прикидався. Звичайний хлопець. Навіть не скажеш, що бандит.

І що я мала? Симпатію? Кохання? Я не знала чітко. Проте хотіла продовження того божевілля біля дверей. Воліла його. І тут навіть не перегинала палку. Дійсно хотіла...

Але - помилка. Помилка. Помилка. Помилка.

А якщо дійсно помилка? Ми ж різні... Він бандит, а я... А хто тепер я? Поліцейська, яка потрапила в тенета криміналу?

Сумно схилила голову. Руки зарила у волоссі. Уже не плакала. Не було вже сенсу виливати сльози через нього. Усе, що мало статися - трапилося. Зараз тільки гіркі наслідки.

Але нічого - переживу. Я ж витримала те, що той хлопець із листування кинув мене, і це... Але чому мене залишали? Що не так зі мною? М?

Спочатку Олександр, далі Єгор, а тут Костянтин... Гралися, а потім поводилися, мов з іграшкою! Проте я не іграшка! Я жива людина, яка мала почуття.

Може дійсно мене зурочили? Ну не може так хлопець пристрасно цілувати, а через секунду кинути. Це якась чорна магія!

А може треба проаналізувати свої дії? Знайти причину негараздів... А якщо зазнаю невдачі? Не відшукаю. Ще гірше засмучуся.

Костянтин... Він досі стояв біля будинку. І чому не поїхав? А до біса!
Нарешті увімкнула світло на кухні. Поставила чайник та пішла до ванної, де промила рани на ногах. На щастя, вони не глибокі. Але дезінфектор пік неймовірно. Я аж гупнула кулаком по кахлю. Так було боляче.

Проте жодний фізичний біль ніколи не зрівняється з душевним, який приніс мені бандит.

І як після цього з ним спілкуватися? Либонь, удам, що нічого не сталося. Це буде важко, адже у голові ще довго крутитиму наше шаленство. Однак я не мала вибору. Треба поводитися так, мов нічого не сталося.