Глава 16.1. Костянтин: Вляпався

Хвилина слабкість. Не варто було цього вчиняти, але не втримався. Вона так дивилася  своїми карими оченятами, а далі потягнулася до мене.

Вийшов спалах. Це не мало статися, але трапилося. Цілувалися. Шалено це робили. На мить навіть втратив розум. Піддався всьому, але далі повернувся здоровий глузд.

Хоча хотілося продовження. Дуже. Поцілунки з нею були солодкими.
Але так не мало бути. Я відчував, що щось не так. Наша пристрасть мені це пояснила. Це почуття небезпечне. Я розумів, що це.

Тому припинив та пішов. Мало все вийти навпаки, а так вийшло, що сам потрапив в ті сіті.

- Не тікай! - схопила мене Дарина за руку на сходах. Дівчина босою побігла за мною.

- Мені треба йти, - сухо сказав їй. - Я не закрив авто.

- Не йди, - заперечила вона. - Невже після того, що сталося так спокійно вислизнеш? Навіть нічого не скажеш?

Дарина вимагала пояснень. Це нормально, адже після такої жаги не можна піти спокійно, але я мав, бо відчував, що це нашкодить мені. Я не міг гратися з дівчиною.

Я дивився їй в очі. Не знаходив слів. Абсолютно. Зараз мене переклинило.

- Костянтине! - гримнула Дарина.

- Я маю піти, - видушив зі себе, але вона тримала мене за руку. Стискала її.

- Невже тобі простіше піти, аніж щось пояснити?

- А що тут пояснювати?

- Не знаю. Але біля дверей просто так не цілуються. Не можуть люди без причин...

- Дарино, забудь усе. Це помилка.

- Помилка? Ти серйозно?

Дарина обурювалася. Дуже сильно. Вона, либонь, не вірила, що нині чула ці слова. Але інакше не міг. Абсолютно.

- Так. Помилка. Вибач.

Дівчина мовчала. Дивилася на мене розчарованим поглядом, де проблискувалися сльози. Але ще не плакала. Вона трималася.

- Тоді йди, - відпустила вона мою руку та суворо стиснула губи. - Йди, щоб я тебе не бачила. Бігом!

Останнє слово прокричала, а далі розвернулася та пішла. Чув, як вона стала шморгати носом. Заплакала.

Я стояв. Хотів піти за нею. Але чи був із цього сенс? Ні. Мав податися геть. Так стане всім краще.

Я пішов до авто. Тягнувся сходами, а далі вийшов із під'їзду. Підняв голову. Чекав поки у її вікні запалає світло, але цього не сталося.

Ідіот. Вона зараз плаче біля дверей, а все через мене. Звісно міг провести з нею ніч, але був один факт, що заважав. Ревнощі та поцілунок це пояснювали.

Я сів за кермо. Дивився перед собою та одночасно дивувався зі ситуації.
Чому вляпався у таку халепу? Як я міг закохатися у неї за такий короткий термін? Але так сталося. Вона викликала у мені весь спектр цих солодких емоції, які давно вже не куштував. Бо зі всіма дівчатами з якими був, то ніколи не кохав їх, а тим паче вередливу Настю.

Але до біса зараз доньку Кабана. Потім із нею розберуся. Що мені зараз робити? Чорт!

Поклав голову на кермо. Я знав, що нині Дарині зле. Вона образилася. Кожна б дівчина образилася, але я мав від неї віддалитися, бо зроблю собі гірше. Хоча хотів нині піти до неї та перепросити. Але у нас нічого не може бути...

Смішно. Мав закохати у себе Дарину, а все вийшло трішки не так. Це вдалося, але не мав влипнути у почуття, які між нами неможливі.