Глава 14.1. Костянтин: Мирна угода

Після того, як "зганьбився" перед Настею, то подався кататися містом. Не хотів їхати додому, а тому заперся у перше ліпше кафе, де варили посередню каву.

Хоча я сидів там не заради цього напою. Просто не волів залишатися наодинці зі своїми думками. Не міг втямити - чому згадав Дарину? А тим паче у такій жагучій обстановці з брюнеткою. Чому вона прийшла мені в голову?

Не міг дати собі відповідь, а тому неймовірно дратувався. Сидів злий, пив каву, що нагадувала помиї, та думав, що чинити далі.

Настя образилася. Бачив це. Брюнетка хотіла пристрасті, а тут... Самому навіть стало соромно. А все через ту карооку дівку!

Від злості аж запульсувала роздерта губа, а у вухах знову задзвенів її голос. Невже я вже сходив із глузду?

Проте ні. Життя у черговий раз нас перетнуло. Дарина прийшла саме до цього забитого кафе, але не одна. Поряд із нею стояв, якийсь крєндєль.

Я здивовано підняв брови, а всередині прокотилася незвична емоція, яка змусила все пекти. Ніколи в житті подібного не ловив. Невже ревнував? Не знав.

Але на її хлопця він не був схожим. Тримався осторонь, але його очі зиркали куди треба.

Вони сіли так, що я чув їхню розмову. Вона тривала довго. Він запитував, а дівчина у відповідь щебетала, як та пташечка на гілці. Аж дивно її такою бачити. Разом зі мною тільки кусалася, дряпалася та пирхала... А тут мила дівчина. Ця "версія" Дарини була незвичною для мене. Тепер я бачив, що вона може поводитися нормально.

Я слухав їхні балакалки і з кожною хвилиною тямив наступне - вона хлопцю нецікава. Він її бажає розвести тільки на секс. Про це вказувало багато факторів, а один із них - нічого зайвого про себе не говорив, а далі взагалі змився.

Дарина вибігла з кафе. Я не думав, що мої слова так її образять, а тому кинув гроші на стіл та подався за нею.

Вилетівши на вулицю, то побачив, як її тендітний образ віддалявся від мене. Вона йшла швидко, але не настільки, щоб втекти.

- І чого ти? - наздогнав я її.

- Та пішов ти, - повторила вона свою улюблену фразу.

- Та йду, - ступав біля неї

Дарина різко зупинилася. Встала. Задерла до мене своє заплакане обличчя та запитала:

- Що тобі від мене треба?

Питання вельми логічне та просте. Проте відповіді на нього не мав.

- Невже я тебе так образив, що ти зараз пускаєш крокодилячі сльози? Якщо так, то вибач.

Її карі оченята, які обрамляли густі та чорні вії, виражали кривду. Дівчина мовчала.

- Вибач, - повторив я. - Більше не буду насміхатися та лізти до тебе. Мужик сказав - мужик зробив.

- Та невже? - шморгнула вона носом.

- Так, - підтвердив я.

Дарина мовчки пішла далі, а я подався за нею. Десь п'ять хвилин ми йшли містом, а далі зайшли до парку.

До слова - на дворі вже стемніло. Світло давали жовті ліхтарі. Вони створювали дуже незвичну атмосферу - затишну. Хотілося гуляти цими вузькими стежками та вдихати весну.

- І куди ти йдеш? - запитав я у Дарини, яка не збавляла темпу, але помітно шкутильгала на праву ногу.

- Не знаю, - байдужим голосом відповіла дівчина.

- Може тобі краще додому?

Русява знову зупинилася, але цього разу не розвернула до мене своє гарне личко. Вона сіла на лавку та звільнила ноги від чорних лакованих туфлів. Від цього вона ледь чутно застогнала.

- Доходилася? - сів я біля неї та побачив, що вище п'яток на обох ногах шкіра була здерта до крові.

- Угу, - хмикнула вона, а далі продовжила. - Чи ти хочеш навіть із цього посміятися?

Я цмокнув губами. Невже вона гадала, що я настільки ідіот.

- Дарино, я ж тобі сказав - не буду більше тебе підколювати. Познущався та досить. І взагалі - нам не варто сваритися, бо якщо брати до уваги, що нам разом "працювати", то ти сама розумієш.

- Пропонуєш мирну угоду? - повернула вона до мене голову.

- Якщо хочеш, то називай так, - тримав погляд на її ногах.

- Гаразд. Тоді жодних дурних жартів, а тим паче натяків на...

- Добре, - перебив я її та глянув на неї. - Якщо порушу, то відгамселиш мене. Я знаю - ти це можеш.

Дарина усміхнулася. І зробила це доволі мило та щиро. Вперше бачив на її обличчі таку емоцію, бо до неї ловив лише кривляння та лють. Либонь став "відкривати" нову сторону дівчини, яку демонструвала тому Єгору в кафе.

Від згадки про цього чувака мене трішки перекосило, але я приховав цю емоцію, яка мені абсолютно не подобалася. Дурні дзвіночки.