Глава 13.3.

Я дивувалася своєму спокійному стану, який раптово охопив мене. Урівноважено збиралася на побачення та не думала про те, що минулої ночі викрали та доставили до будинку якогось кримінального авторитета.

Малювала стрілки наче все добре. Але що я могла нині зробити? Побігти в поліцію? Ризиковано... У такій ситуації треба обережність.

Звісно я могла нині сидіти та журитися, що зі мною сталося багато лиха, але таким чином зроблю собі гірше, а тому до чорта! Краще розвіюся.

Закінчивши з макіяжем, то я заглянула до шафи. Фіолетової сукні у мене не було, а натомість витягла сині джинси та бузкову блузку, які одразу одягнула, бо час вже підтискав. Через десять хвилин настане сьома вечора.

На дворі було дуже тепло. Либонь, дарма взяла пальто, але ні. Вітер, що розвівав моє довге волосся, заморожував. Він був холодним - арктичним.

Я від цього зіщулилася та глянула на чорний годинник, що красувався на моїй лівій руці, майже сьома. Десь невдовзі мав з'явитися Єгор...

І він вже був. Я думала, що хлопець прибуде на таксі, а тут побачила його за кермом доволі розкішної автівки білого кольору. Невже сам на таку заробив?

- Довго чекала? - запитав він, коли я сіла біля нього на переднє сидіння. Його сині очі дивилися на мене та пробирали до кісток.

- Ні, я щойно вийшла.

- Це добре, - усміхнувся він. - Поїдемо в якесь кафе?

- Добре, - погодилася я.

Єгор рушив. Між нами панувала мовчанка. У нас не було спільних тем, бо ніколи не спілкувалися. Взагалі наше побачення я вважала чимось нереальним.

- Це твоя автівка,- поцікавилася я, щоб не мовчати.

- Так, нещодавно купив. Дуже сильно мріяв про неї.

- Вона, мабуть, дорога...

- Та не дуже. Мій бізнес нарешті став прибутковим, та нині можу собі дозволити все.

Я здивувалася. Не знала, що Єгор мав власну справу. Софія ніколи не розповідала, а тому думала, що хлопець займався лише одним - бігав за спідницями.

- І у якій сфері бізнес?

- Іграшки, - відповів він.

- Прикольно, - протягнула я, дивлячись на свої руки.

- Також так вважаю, а коли ще гроші капають на картку, то взагалі...

- Угу.

Знову запала мовчанка, але, на щастя, ми довго не їхали. Єгор припаркував свою автівку, та пішли до кафе. Хлопець відчинив мені двері, подав руку, але далі забрав її. А хотілося, щоб не робив цього. Натомість сказав скупий комплімент:

- Маєш гарний вигляд.

- Дякую, - відказала я, а далі ми зайшли у невеличке приміщення.

Атмосфера у ньому була гарна, але чогось бракувало. Мабуть, затишку. Якось довкола вирувало багато шуму, а мені хотілося тиші, але як уже було.

Ми сіли за столик. Замовили каву, а до неї два шматки торта. Вечір починався чудово. Єгор розпитував мене різну інформацію, що стосувалася мого життя. Мені було приємно з ним спілкуватися, але чомусь від хлопця віяло холодом. Нагадував сьогоднішній вітер.

Він наче усміхався, але ця емоція, здавалася мені абсолютно нещирою. Проте намагалася не звертати на це увагу та одночасно скидала на те, що це мені просто здається.

Ми сиділи так десь годинку, а може більше. Мило вели бесіду, як тут Єгору хтось подзвонив.

- Вибач, я відійду, - сказав він, взявши телефон.

- Гаразд, - махнула головою.

Єгор швидко вийшов із кафе, а я насупилася. Відчувала, що щось не так, але це був тільки початок.

- Милі у вас балакалки, - роздався знайомий голос. Я його упізнала. Він належав бандиту