Глава 13.2.

Як я зрозуміла, що це був саме Єгор? Дуже просто - за голосом. Я погано запам'ятовувала людей в обличчя, а ось голос закарбовувався у моїй голові навіки. Така у мене була особливість.

- Чую, що я дуже невчасно тобі зателефонував, - сказав він, а я тим часом картала себе за те, що відповіла, не глянувши, хто хотів мене почути. Це з мого боку було дуже неправильно. Дуже.

- Та, ні все добре, - почала заперечувати я. - Просто зі сестрою трішки сперечалася.

- Про що? - питався брат Софії.

- Ой, там така довга історія... Боюся, це тобі буде не цікаво. Жіночі теми.

- Я зрозумів... А як ти дивишся на те, щоб сьогоднішній вечір провести у моїй компанії?

У мене від цих слів перехопило подих. Ще ніхто ніколи не запрошував мене... Це побачення? Ой... Щось мене кинуло в холодний піт від такого. Я не на жарт розхвилювалася.

- Дарино, ти мене чуєш? Чому так замовкла? Не хочеш? Якщо так, то я не буду наполягати...

- Ні, я не проти, - одразу відповіла цьому синьоокому брюнету. - Навпаки, буду рада провести з тобою вечір.

- Це мене тішить, - почула радість у його голосі. - Тоді давай на сьому.

Я глянула на годинник. У мене ще був час, щоб зібратися.

- А де? - запитала я.

- Я заїду за тобою.

- Тобі сказати адрес, де я живу?

- Ні, я вже знаю. Маю надійного інформатора. Він мені все розповів.

Тут навіть не треба було довго гадати, щоб зрозуміти, хто це міг бути - Софія. Либонь, подруга злила йому про мене всю інформацію.

- Це добре, - усміхнулася я. - Тоді о сьомій чекатиму під будинком.

- Домовились, - сказав хлопець та поклав слухавку.

Мала вельми змішані почуття. Із однієї сторони мене радувало, що такий красень як Єгор звернув на мене увагу, але учора на дні народженні він проміняв мене на якусь дівицю... Навіть не хотіла уявляти, що вона йому запропонувала, та чим вони займалися. Точно не карти грали чи бульбу садили.

Проте сьогодні Єгор саме мене кличе на побачення, а не ту фіфу.
Я хмикнула. Життя не переставало дивувати. Якось раніше все тягнулося так повільно та одноманітно, а тут вибух подій.

Але зустріч із Єгором піде мені на користь. Мені треба трішки оговтатися від усього. При тому на побачення мені точно можна ходити. Хоча не стану приховувати. Мені дуже тривожно та неспокійно від усього, що сталося.

Я зайшла до ванної кімнати. Стала скидати зі себе одяг, а там залізла до ванної кімнати. Сиділа у гарячій воді. Хотіла розслабитися, відкинути гіркі думки кудись далеко, але це було нереально. Чим сильніше намагалася виперти їх із черевної коробки, то тим дужче вони засідали там.

Це дратувало. Я заплющила очі. Щоб якось заглушити у собі всі негаразди, то стала уявляти Єгора, що був неймовірно вродливим парубком. Він мав сині очі, темне, волосся, широкі плечі, звабливу усмішку...

Моя фантазія чітко уявляла хлопця, що аж навіть закусила губу. У мріях я вже обіймалася з ним та цілувалася. Від такого тілом пронеслися приємні колючки, які знищила наступна думка:

- А він так само пристрасно обійме мене як Костянтин?

Я різко розплющила очі. Серйозно? І чому він нині прийшов мені в думки? Розізлилася. Уже зникло бажання ніжитися у "кип'ятку". Тому спустила воду, змила зі себе піну, яка пахла смородиною, та пішла приводити себе до ладу.

Якесь дежавю. Я знову сиділа, фарбувалася, пила каву... Усе як вчора. Сьогодні точно субота? Взяла до рук смартфон - субота, а як тільки поклала телефон на стіл, то на екрані з'явилося повідомлення від Софії.

- А я тобі казала, що він тобою зацікавився. Одягай щось фіолетове. Він обожнює цей колір неймовірно.

- Гаразд, - відписала я, а далі додала. - Але мені все одно дивно, що він мене помітив.

- Ти його дуже зачепила. Він дуже засмутився, що ти вчора зникла.

- Та невже? А хіба та брюнетка його не втішила?

- Ой, ти навіть не бери її до уваги.

- Ну добре, - відписала я подрузі та продовжила фарбуватися.