Глава 13.1. Дарина: Неочікуване побачення

Притирошний. Інших слів не знаходила. Тільки так могла описати цього пихатого бандита, який набрався наглості розпустити руки та ставити свої умови!

Хоча це було палко! Всередині все спалахнуло від його сильних рук. Видно, що досвідчений парубок, який вмів зваблювати...

Але найгірше, що моє зрадницьке тіло піддавалося цьому. Важко тримати себе в межах, коли такий гарний хлопець обіймав...

Дожилася. Уже вважала Костянтина вродливим. Хоча від правди не втекти. Він дійсно такий.

Я криво усміхнулася та сіла на стілець. Обійняла себе руками та схилила голову. Життя збило мене з ніг.

Клуб, викрадення, Кабан, кримінал, а тут ще Костянтин та мама.
І насолив він же мені! Хлопець мій! Дурбецало! А мама повірила... Але для чого Костянтин ставив мені умови - не поцілуєш, то підемо... Ай, навіть не хотіла думати про це.

Зараз краще помізкувати, що робити з цим усім криміналом. Бо це далеко не жарти. Якщо люди того Кабана за такий короткий час знайшли всіх моїх рідних, то він дуже серйозний тип.

І що чинити? Треба подумати, адже я не мала наміру втягуватися у подібне.
Варто якось розплутати цю ситуацію. Але як? А якщо взяти та перехитрити їх? Усе вивідати, а потім "накрити"? Чудовий варіант, але треба його обдумати.

Можна порадитися у понеділок із Юрієм. Він мій товариш та напарник. Я впевнена у ньому на сто відсотків. Він мене не зрадить та дасть пораду.

У сумці закалатав смартфон. Я одразу взяла слухавку та почула голос своєї любої сестри - Каті.

- І сімсот років не промайнуло, - чувся її бадьорий голос. - Мама мені вже нащебетала про зміни... Сказала, що ти нарешті знайшла собі хлопця.

Зімкнула зуби. Ще цього мені не вистачало. Так нині нервова, а тут...

- Катю, я не хочу нині говорити. Давай пізніше...

- Я знаю, що в тебе сьогодні вихідний, а тому розповідай. Де познайомилися та як вперше поцілувалися? Мене все цікавить! Поки мій дитячий садок спить, то слухаю тебе!

Моя сестра обожнювала точити ляси, а тим паче на інтимні теми. Хоча тут була одна цікава деталь. Я та Костя не пара. Він миловидний бандит. І все!

- Мама перегнула палицю. Ми не хлопець та дівчина.

- Дарино, не лялякай. Маман розповіла, що у вас були закохані погляди, а тому слухаю тебе дуже уважно.

Закохані погляди? Серйозно? Я перебувала нині в шокованому стані від цього, а тому не змогла стримати емоції та засміялася. Зареготала.

- Мармиза мала, давай розповідай, - обурювалася сестра. - Я хочу знати деталі, щоб завтра зиркати на твого двохметрового красеня та...

- Ніхто завтра до мами не прийде, - перебила сестру. - Тому даний діалог позбавлений сенсу.

- Яка ти злюка. У тебе нічого не можна випитати! Абсолютно!

- Катерино, я тобі кажу правду. Між нами нічого нема, а мама собі щось придумала, - намагалася донести до сестри правду.

- Гаразд, якщо ти так хочеш усе приховувати, то нехай. Але дай відповідь на одне запитання.

- На яке? - відчувала, як злість мене кривила.

- Як із ним у ліжку? Хоч добре? Не п'ять хвилин, як із моїм? Я хоч люблю свого чоловіка, але у цьому плані у нас погано…

Таке відверте питання сестри змусило мене отетеріти, а тому мовчала перші дві хвилини.

- Невже також п'ять хвилин? - чулося розчарування в голосі.

- Катько, ти глуха? Я тобі кажу - ми не пара, а тим паче нічого не мали. Чому ти мене не слухаєш? Хм?

- Яка ти зла. Ну не хочеш розповідати, то не треба! Але даю сотку, що своїм подругам уже все у найдрібніших деталях розлялякала!

Сестра поклала слухавку. Образилася, але то її право.

Я кинула смартфон на стіл та закрила руками обличчя. Ситуація, що склалася зараз, мене виводила. Відчувала неймовірну злість.

Телефон знову запищав. Либонь, Катька! Я підняла слухавку та невдоволено пирхнула:

- Скільки можна впиратися рогом у своє? Я тобі кажу одне, а ти городиш дурню.

Але голос, який почула після цієї репліки, змусив мене охолонути. Це був Єгор.