Глава 12.3.

Я сів у авто. На годиннику була майже п'ята година дня. Мав паскудний настрій. Не знав, чому так...

Дивився в одну точку, але тямив, що треба їхати до Анастасії. Тому витягнув смартфон та написав дівчині:

- Я звільнився від справ. Якщо бажаєш, то можу приїхати до тебе.

Відповідь від Насті не забарилася. Брюнетка відписала майже моментально.

- Чекаю на тебе.

Позитивні слова, які чомусь не викликали у мені нічого доброго. Навіть якось дивно від цього. Зазвичай відчував щастя, що зможу розважатися з брюнеткою, а нині...

Мабуть, усе від втоми. За останні дні чимало сталося.

- Буду через годинку, - швидко надряпав я.

Завів автівку та поїхав. Дорогою купив Насті квіти. Взяв оберемок чогось білого. Навіть не запитав назву квітів. Просто узяв. На вигляд були гарні, а тому сподівався, що їй сподобається.

І чому я ловив таке пригнічення? Не знав? Чомусь мав дивний стан.
Поставивши автівку під сусіднім будинком, я дивився чи ніхто за мною не слідував. Наче все було чисто. Я, на жаль, трішки перейняв параної від Дмитра , та нині мене трусила тривога.

А якщо Кабан дізнався про мої особливі стосунки з Настею? Звісно ми декілька раз ладь не попадалися, але кожного разу дуже щастило.

Хоча нині зараз також грався з вогнем. Ось встановлений на авто маячок із передачею геолокації - та все.

Запитає завтра мене Кабан:

- Що ти робив біля будинку моєї доньки?

І що скажу? Гуляв? Заїхав до трьох рідної тітки у гості? Чи може вирішив із квітами провідати першу вчительку?

Не повірить жодній версії. Але вже як буде. Щось я сильно втомився від усього. І взагалі - досить себе накручувати!

Схопив букет квітів, що були схожі на ромашки, та пішов до Насті. Брюнетка жила в елітному районі, а з її вікон відкривався неймовірний вид. На нього можна було дивитися вічно, але у мене ніколи не доходили до нього очі, бо весь час забирала чорнявка.

Настя була рада мене бачити. Тільки вона відчинила двері, то одразу кинулася цілувати. Квіти кудись полетіли. Дівчина затягла мене до коридору, де одразу почала роздягати.

Тут варто зауважити, що вона підготувалася до мого приходу. Намалювала великі чорні стрілки, що робили її очі хижими, на губи нанесла червону помаду, темне волосся підкрутила, а на себе одягла дуже відверту зелену білизну. Вона показувала все, що мало бути захованим від чужого ока. Ще ніколи не бачив на ній подібного.

За п'ять хвилин ми опинилися у спальні. Шалено цілувалися, мої руки гуляли по її ідеальному тілу, відчував, як ніжна шкіра дівчини тремтіла. Вона хотіла. Шепотіла це на вухо, а далі штовхнула на ліжко, вилізла, стала скидати з мене футболку, а далі стягнула з волосся резинку, розколошматила його. Настя завжди так робила. Це приносило їй задоволення.

- Як ти мене хочеш? - солодко муркотіла вона на вухо, а я одночасно вдихав її солодкі парфуми. - Я сьогодні ладна виконати всі твої забаганки та фантазії...

- Та невже? - відчував, як її руки опускалися нижче.

- Так, - усміхалася ця хижа дівчина, яка знову кинулася мене цілувати. Але зробила це трішки невдало. Зачепила роздерту губу. Анастасія настільки сильно горіла пристрастю, що навіть не помітила у мене таку прикрість.

- Ой, - відсторонилася вона. - Хто це тобі зробив? Невже потрапив у якусь халепу?

- Та, можна сказати, що так. Зчепився з бугаями. Нічого страшного. Вони отримали гірші травми.

Я брехав, бо розповідати Насті, що мені дала по личку дівка, то якось не «альо», а тому нині вішав їй на вуха таку локшину. Вона любила слухати подібне, адже яку дівчину не заведе сильний парубок? Всі хотіли чути, що її хлопець мужній.

- Значить, я буду твоєю медсестрою, - засміялася вона та побігла з кімнати, залишивши мене голим.

Я лежав на ліжку. Уже думав, що витворятиму з Настею. Хотів щось нове. Знав, що брюнетка без комплексів. Погодиться на все...

Але раптово щось перемкнуло в мозку. Мій настрій зіпсувався. Чомусь у носі відчулися інші парфуми... Не солодкі, які обожнювала Настя, а інші - спокійні та ніжні. Вони належали Дарині.

Дарина. У голову полізли спогади з тої клятої кухні, де притиснув її, бачив, як миле обличчя знітилося та одночасно залилося рожевими барвами. Тоді ледь не втратив голову.

- Я тут? - забігла в кімнату Настя. Вона тримала в руках вату та перекис водню.

Обробила рану та одночасно щось говорила, але я не слухав. Чомусь настрій зіпсувався, а також у голові сиділа поліцейська...

Анастасія не помічала мого стану. Продовжила свої ігри, але я був далеко від неї, а тому...

- І що не так? - дулася вона, дивлячись на моє «не хотіння».

- Я, мабуть, втомився, - поцілував її в лоба. - Ці дні були важкими.

- Невже?

- Так, - відповів я та спостерігав, як невдоволення брюнетки росте  на обличчі.
Настя мовчала. Вона надулася, мов дівча у якого відібрали улюблену ляльку.