Глава 12.2.

Зараза. Тепер ця губа надокучатиме щонайменше тиждень.

Я дістав аптечку, що лежала на задньому сидінні. Ще раз обробив рану. На щастя, кров зупинилася. Десь хвилин десять потримав ватний диск біля губи, а далі поїхав до Дмитра на СТО. Вона знаходилася на краю міста, де люди Кабана займалися криміналом. Тут розбирали на деталі крадені автівки, а потім продавали.

Заїхав на територію. Тут кипіла своя "атмосфера". Все гуділо, гупало та скреготало. Робітники розпилювали метал та кричали один до одного. Місцями нецензурно виражалися.

Я йшов до невеличкої будівлі, де сидів Дмитро. То був його офіс. Він тут за керівника. Місяць тому його на це місце посадив Кабан, бо минулий директор дуже сильно "накосячив", а якщо точніше - привласнював собі більше грошей, аніж мав. Тому це дуже сильно розізлило шефа.

Звісно Кабан спочатку хотів мене на це місце, але я відмовився через Настю. Тоді б у мене стало менше часу, а примхлива брюнетка завжди бажала всього багато.

Зайшов у коричневі двері та одразу натрапив на цікаву картину. Дмитро цілувався з якоюсь рудою дівицею. Там все так було відверто, що стало ніяково. Але до біса!

- Перепрошую, - голосно сказав я.

Після цих слів дівчина моментально відлипла від Дмитра, кинула на мене невдоволений погляд, а далі вийшла швидкими кроками в сусіднє приміщення.
Дмитро невдоволено закотив очі. Я йому зіпсував доволі пристрасний момент.

- Вчасно ти прийшов, - хмикнув друг.

- Ти сам покликав, - здвинув плечима. - Тому не квакай.

- Не міг вийти на хвилин п'ять? Навіщо перервав? Не бачив, що відбувалося?

Я посміхнувся, а далі підколов товариша:

- А ти швидкий. Лише п'ять хвилин? А знаєш, що цього замало? М? Справжні джентльмени тягнуть час до останнього.

- А я не джентльмен, - буркнув він. - Ходімо до кабінету.

Ми пішли. Його "кабінетом" була невелика конура, де стояв безлад. Цілковитий безлад. Це стиль Дмитра.

Я всівся на табуретку та дивився на стіл, що був закинутий теками. Мій товариш сів на стіл. Він щось знаходився не в гуморі. Невже так засмутився через те, що перервав? Хто його знав.

- Хто тобі так губу надер? - запитав він.

- Та поліцейська, - відповів я. - Вона дуже противна. Пів слова скажеш, а вона вже біситься.

- Я б також бісився - Кабан втягнув у справи. Та їй взагалі пощастило. Він міг її убити та тіло до канави викинути...

Дмитро знову брався за своє. Наче стільки багато років у криміналі, але все одно інколи намагався робити зі себе якогось праведника.

- Ну тоді б наші тіла там лежали, - закотив я очі. - Таке життя. Або воно нас, або ми його...

- Ми все одно маємо вкрасти корову, - сумно видавив товариш. - Кабан сказав, що статуетку кудись перенесли, але поки не знає куди. Як дізнається, то одразу нам сповістить.

- Ясно... Більше тобі нічого не говорив?

- Ні, - негативно махнув він головою. - А що?

- Та нічого, - протягнув я, зиркнувши у вікно. - Кабан сказав закохати у себе Дарину.

Подив прошмигнувся обличчям спільника, а далі він промовив:

- І?

- А є варіанти? Уже почав це робити. Проте вона дуже-дуже противна.

- А якщо Настя дізнається?

- Я не буду спати з Дариною. Хоча сьогодні в голові промайнула думка, коли затиснув на кухні, але то було хвилинне затуманення мозку.

Товариш хмикнув та криво посміхнувся.

- Чого либишся? - кинув до нього це запитання.

- Бо смішно виходить. Хотіла тебе арештувати, а нині ти її лапаєш за дупу.

- Сам дивуюсь... Але нічого вона зламається. Завтра точно.

- Ну дивись... Однак шкода дівчину. Втягнули у кримінал, а тут ще ти...

- Ой, не починай.

- Ось ти закохаєш її у себе, а далі як? Ти тямиш, що вона з нами до кінця? Ніхто руки не вмиває та не йде?

Друг виносив голову. Думав він на перед. Я на завтра плани ніколи не будував, бо знав, що вони можуть кожної секунди розсипатися, а тут...

- Ця інтрига потрібна, щоб Дарину тримати під контролем.

- Серйозно? - вигнув брову він.

- Так.

- А нічого, що Кабан без твого кохання може самого чорта до жаху залякати?

- На що ти натякаєш? - звузив я сірі очі.

- У мене є думка, що Кабан знає, що ти шпілиш його доньку, і таким чином хоче тебе відігнати від неї. Адже ти розумієш, що Настя дуже ревнива? Вона тобі всі патли вирве, а потім твою гордість.

Дмитро говорив так, наче був у цьому впевнений на сто відсотків. На жаль, я чомусь на мить повірив йому, але далі викинув слова друга з голови:

- Ні. Це твої догадки. Кабан нічого не знає. Дарина мені не завадить виконати  моє діло до кінця. Просто зроблю пропозицію пізніше.