Глава 10.3.

У мене склалося враження, що ця дівчина не при собі. Щось не так - одразу билася. Якась занадто буйна.

Схопився за рану. Щока пекла, а кров текла. Мала добрячі нігтики, щоб так поранити.

- Ти якась дика, - сказав я, витираючи рукою кров. - Одразу битися. Жартів не розумієш?

- А не треба так багато патякати! - відказала Дарина. - Ти сам напросився. Якби не обізвався, то нині мав би цілу губу.

- Дурепа, - буркнув я та глянув у дзеркало. Поліцейська добряче царапнула. Сподівався, що у майбутньому не буде шраму. На жаль, кров лилася мов зі слона. Вона не бажала зупинятися.

- Тримай, - протягнула пачку сухих серветок Дарина.

Обпалив русяву своїми сірими очима. Вона мала беземоційний вираз обличчя. Тріпотіла своїми густими та довгими віями. Звісно без косметики вони були не такими ефектними, але якщо порівнювати з іншими дівчатами без штукатурки, яких вранці після пристрасної ночі приходилось бачити, то мали розкішний вигляд.

- Дякую, - взяв я серветки та витягнув одну. Одразу приклав до губи, що стала пульсувати та нити. Тільки зараз прийшов біль.

Я зі свого боку злився на Дарину. Уже вдруге отримував від неї. Перший раз, можливо, заслужено, а зараз - через її нестриманість. Як вона взагалі з такими нервами могла працювати у правоохоронних органах? Їй зброю страшно в руки давати. Ще візьме та просто в голову кулю відправить.

А якщо це така реакція на мене? Типу дуже сильно її дратував, і тому вона бісилася, звинувачула мене у... Хоча не вона винна, що срібну корову не вкрали. Це через Настю.

- Тут є аптечка? - роздався голос дівчини. Але він звучав не просто. Там прошмигнулися нотки стурбованості та жалю. Невже шкодувала?

- Не знаю... Може у бардачку.

Дарина одразу відкрила його, але там було порожньо.

- Зараза, - хмикнула вона та обернулася на задні сидіння. Почала лізти до них.

- Має бути тоді під підлокітниками, - задерлася сукня дівчини, а її рука тягнулася до ліків.

Боковим зором бачив, що було на що глянути. Мала гарні ноги, але зараз не до них. Злився на русяву, що тут навіть стриптиз не допоможе.

- Показуй, - сіла вона назад на місце, а в руках тримала чорну аптечку. Вже шукала там ліки.

- Щоб ще гірше зробила? Ні! Дякую.

Внутрішня гордість говорила, що треба так відповісти Дарині, яка вже держала ватний диск у руках.

- А нічого, що у тебе кров тече? Треба її зупинити та провести дезінфекцію. Ще якась зараза потрапить. А воно тобі треба?

- Я не просив мені давати ляпаса, - хмикнув я. - Тому потерплю.

- Якщо ти хочеш почути вибачення від мене, то ось - я дійсно не хотіла… А тепер покажи рану.

- Може тобі ще дупу показати?

- Уже вранці на неї надивилася, - стиснула вона свої губи в тонку лінію та дивилася прямо мені в очі. У неї був такий погляд, немов я дав їй ляпаса, а не вона.

Десь хвилину палили одне одного поглядами, а далі я здався. Забрав руку зі серветкою, що наскрізь увібрала кров. Дарина мовчки намочила ватний диск розчином та приклала обережно до рани. Запекло неймовірно, але терпів. Вона також додумалася - взяла спирт. Там були інші засоби. І зараз їй захотілося мені завдати біль.

Але кров зупинилася. Уже не текла, що радувало. Хоча Дарина не могла вгомонитися з ліками.

- Навіть не думай відкривати зеленку, - бачив, як вона взяла пляшку з цим розчином. - А тим паче мене мазати. Та взагалі нею не можна обробляти відкриті рани.

- Та невже? Чи може ти боїшся, що твій гарненький писок стане не таким привабливим?

- Не боюся. Навіть зі зеленкою на вустах мені вистачить одного погляду, щоб вкласти дівку в ліжко! Тому давай масти!

- Не буду, - кинула вона пляшечку назад, зачинила аптечку та жбурнула на заднє сидіння, мов якусь брудну ганчірку до сміттєвого баку.

На язик наверталися колючі слова, але змовчав. Завів автівку, яка через пів хвилини знову летіла трасою.

Невдовзі під'їхав до будинку Дарини. І тут для мене настав важливий момент- відпустити додому чи...

- Швидко здай назад! Бігом! - витягла мене з думок поліцейська, а сама пригнулася.

- Ти чого? - не розумів її дивної реакції.

- Бігом! - не слухала вона мене, а лише більше нахилилася.