Глава 10.1. Костянтин: Не буду вкладати у ліжко...

Мені подобалося знущатися з Дарини та ставити у незручні ситуації. Вона від цього смішно дратувалася. Досі перед очима стояв її вираз обличчя, коли влаштував сцену з категорії вісімнадцять плюс.

Почервоніла бідолашна, почала соромитеся, очі забігали в різні сторони. У мене навіть склалося враження, що вона немов вперше бачила подібне...

Мабуть, таке виховання. Тяжко буде таку зваблювати. Можливо, комусь і подобалися такі черниці, але не мені. Хоча до такого ще дуже далеко.

Вкладати її в ліжко я не хотів. Поки ми їхали до Кабана, то вирішив, що якось закручу з нею платонічні стосунки, адже головною метою була лише Настя.

Саме ця брюнетка прокладе мені дорогу в майбутнє, а не поліцейська, що насуплено сиділа поряд та досі не тямила, що вона вляпалася у лайно. Кабан - це назавжди. По собі знав. Як у вісімнадцять років потрапив до нього, то...

А що там говорити. Став бандитом. Плакала за мною в'язниця.

Невдовзі ми приїхали до Кабана. Я забрав сумку Дарини, а після цього охорона провела мене до кабінету шефа.

- Тату, мені треба більше коштів, бо тих, що мені даєш не вистачає, - почув голос Насті, коли зайшов.

Розкішна брюнетка зі зеленими очима обпалила мене поглядом. Від нього я одразу відчув бажання. Ось таку дівчину хотілося бачити біля себе. Вона викликала дикий вогонь. Але треба його стримувати, бо тут знаходився її батько. Кабану ще зарано знати про наші стосунки.

- Рибко, я так за останні три місяці втричі збільшив на тебе витрати. Мені не шкода, але...

- Ти відмовляєш? - хмикнула вона

- Ні, цього місяця ти отримаєш більше, - лагідно сказав він.

- Дякую! - зраділа вона, цьомнула в щоку батька та вибігла з кабінету. Проте перед тим як покинути його - непомітно кивнула мені.

- Шкода її майбутнього чоловіка, - сказав Кабан, коли двері за нею зачинилися. - Неймовірна транжира. Але як її відмовити? Ніяк...

- Ваша правда, - відчував певну зніяковілість від цих слів.

Батько Анастасії зробив ковток із червоної чашки, де виднівся чорний чай. Вперше бачив, щоб він пив подібне.

- Це передай новенькій, - показав він на конверт.

- Що там? - узяв я його.

- Докази, що вся її рідня під прицілом.

- Ясно, - відказав я.

- Але для надійності нині не залишай її без нагляду. Ми за нею спостерігаємо, проте... Ти сам усе розумієш. Вчорашня розмова.

- Я працюю над цим.

- Працюй, - відповів він, дивно на мене зиркнувши. Від цього кинуло в холод, а тут ще клятий папуга:

- Знести голову!

Я вискочив із кабінету Кабана. Настя чекала мене на виході. Вона удавала, що говорить по телефону, але коли взріла мене, то одразу його поклала та тихо запитала:

- Сподіваюся, що сьогодні вечір ти зі мною проведеш?

Не знав, що відповісти. Тут з Дариною варто було няньчитися, бо шеф дав мені поглядом зрозуміти, що кроличку варто «пасти».

- Твій батько завалив справами, - відповів я, коли ми вийшли з будинку та прямували до автівок.

- Невже навіть годинку для мене не знайдеш? М? Костянтине, я сумую....

І що їй сказати? Вибач, але Кабан змусив мені крутити хвоста перед іншою? Бляха... Що за чортівня!

- Якщо у мене вийде, то я приїду. Просто нині треба за одною людиною спостерігати. Я нічого з цим не можу зробити.

Настя насупилася. Надула свої червоні губи. Ледве втримався, щоб їх не поцілувати. Думав, що нападу на неї, але ми вже прийшли.

- Я буду тебе чекати ввечері, - сухо вимовила вона, а далі зникла за дверцятами тонованого седана.

Дівчина ображалася. Але я нічого не міг зробити. Тому сів у позашляховик та тицьнув Дарині її речі, а також конверт.