Глава 9.3.

Холодна вода освіжила мене та дала бадьорість. Я дивилася на себе та досі не вірила, що за ці двадцять чотири години сталося зі мною. Якесь цілковите божевілля. Цілковитий жах. Але що робити далі?

Треба подумати. Приїхати додому та все розкласти по поличках. Я не вірила, що нема ситуацій без виходу.

Коли вийшла з ванної, то чайник закипів, і Костянтин моментально заварив собі каву. Її запах заполонив простір кухні.

- Щось будеш? - запитав він.

- Ні, дякую, - відповіла я, сівши на стілець. Мої очі дивилися на підлогу - блакитну плитку.

- Дарма.

- Не маю бажання пити чай чи каву з людиною, яка мене втягнула у кримінал та відверто знущається.

- Не роби зі себе жертву, - обернувся він до мене. - Ваші сльози, Дарино Олександрівно, вже не допоможуть. Тільки рипнешся, то все - амба. Люди Кабана всюди.

- Невже? - вигнула я брову. - А якщо я зараз зателефоную своїм колегам та все розповім?

- То по завершенню розмови дізнаєшся, що всі твої рідні мертві, а там куля прилетить у твою гарненьку голівку. Тому не муркай зайвий раз та роби все, як кажуть.

Бандит сів поряд. Ложкою колотив цукор у чашці. Я спостерігала за цими діями та думала над його словами. Невже Кабан такий небезпечний? Тому запитала:

- Ти спеціально мене залякуєш?

- Я тебе не страшу, а попереджую, - підняв він на мене свої сірі очі. Його каштанове волосся було мокрим та розпущеним.

- І були прикрі випадки? - запитала я.

Костя позитивно кивнув головою.

- І що було?

- Ти хочеш почути? Ще острахнешся, а мені не треба переляканої напарниці.

- А хто тобі сказав, що піду на кримінал? - запитала я.

- У тебе нема варіантів, - спокійно промовив він. - Абсолютно. Тому забудь про своє звичне життя.

Я закотила очі. Нічого не відповідала. Дивилася в одну точку та ловила на собі погляд бандита. Він дивно на мене позирав.

- Чого вилупився? Роги виросли?

- А що не можна? Чи ти за це гроші береш?

- Так,- хмикнула я.

- У такому випадку - тобі заплатив на перед.

- І чим же?

- Безкоштовним стриптизом, - розплився він в посмішці, яка дратувала до смерті. - А тобі хіба не сподобалося? М?

- Я ніяк не хочу коментувати твою жахливу поведінку. Краще швидко допивай свою каву, суши копицю на голові та вези мене за сумкою.

- Ти неймовірна зануда, - показав свої білі зуби бандит. - Відвези, бігом, швидко... Я тобі не раб!

- Ти нахаба, - дивилася у його лупаті очі. - Хтива та невихована!

- І також гарна, - додав Костя. - Кожна мріє зі мною ніч провести.

Почалося... Пів години тому голим бігав, а нині такі речі говорив. Щось мене це насторожувало.

- А для чого ти це мені говориш? - спокійним голосом запитала я.

- Просто. Щоб мала на увазі.

Із його обличчя не сходила посмішка. І подобалося дратувати.

- Мене це точно не стосується.

- У такому випадку ти дуже багато втрачаєш. Добре подумай.

- Йди до дупи.

- Дурненька, - сьорбав він каву.

Лише через годину ми нарешті виїхали. За цей час жодного разу не промовили слів одне до одного. Це на краще, бо мене неймовірно сильно нудило від нього, а особливо від того, як він... Ай! Та пішов патлатий далеко!

Десь за хвилин сорок ми доїхали до будинку Кабана, який ховався за високим парканом, а біля нього стояв знайомий брюнет - саме той який мене за ногу затягнув до кімнати.

Я насупилася, а Костянтин вийшов із позашляховика, не сказавши жодного слова. Тільки забрав зі собою ключі. Либонь, боявся, що поїду без нього.

Бандит довго не барився. Повернувся через п'ять хвилин, але не сам. Із ним йшла чорнява дівчина, яка чомусь була мені знайомою. Вона щось жваво говорила йому, а далі швидко сіла в авто, яке було припарковано перед нами.

- Твоя сумка, - заліз Костя на переднє сидіння. - А це від Кабана.

Його кремезна рука протягнула конверт, який викликав у мене чомусь страх.

Що там могло бути? А тому я швидко його відкрила та отетеріла.

Дякую, що читаєте! Буду рада вашим коментарям та зірочкам!