Глава 9.1. Дарина: Безсоромний нахаба

Зі мною учора сталося багато подій. Викрадення, спроба втечі, розмова з ватажком кримінального угрупування, а на кінець той патлатий бандит... Дуже хотілося, щоб це все було дуже поганим сном, який наснився мені після важкої зміни. Проте…

Коли я розплющила очі, то остаточно втямила, що перелічене мною відбулося насправді.

Я знаходилася у квартирі Костянтина. Лежала на чужому ліжку та була накрита ковдрою. Закрила очі. Хотіла провалитися в сон, але ні.

До мене прийшла бадьорість, тому встала. Я навіть не пам'ятала, як сюди прийшла. Останнє, що гуляло в мозку - спогади, де дубіла на лавці, а там сіла у авто та темнота. Мабуть, заснула у позашляховику. Виходило він мене на руках ніс? Невідомо.

Але радувало, що я одягнута, адже від чоловіків можна очікувати різного, а тим паче від бандитів. Могло доволі лихе в думки зайти. Від подібного я здригнулася. Таке навіть страшно було уявити.

Тому мотнула головою, щоб викинути ці гадки та стала розглядати кімнату - нічого незвичного. Невелика  спальня зі шафою, двома тумбочками та великим ліжком. Стіни були пофарбовані у світло зелений, але більше дивувала чистота.

Я піднялася на ноги та підійшла до вікна. Була десь на восьмому поверсі, або на дев'ятому. Не звикла дивитися з такої висоти. Хотілося додому, а щоб туди потрапити, то варто забрати свою сумку.

Утім для цього треба йти до Костянтина. Якщо чесно, то не бажала його бачити. Він мене дратував, неймовірно. Але чи були варіанти? Ні...

Я вийшла зі спальні у коридор, де одразу почувся аромат кави, який привів мене на кухню, де спиною до мене сидів хлопець. На ньому була чорна футболка, яка показувала його руки, що були в татуюваннях, а також вельми накачані.

- О, нарешті, - розвернувся він до мене та кинув оцінюючий погляд. - Думав, що прийдеться тебе за ногу з ліжка витягувати.

- А яка нині година?

- Одинадцята, - відказав парубок. - Хоча тобі добре - спала на зручному ліжку. Це мені довелось терпіти пекельні муки на дивані.

- Міг би мене на диван відправити. Як я зрозуміла, то я вчора заснула в авто. Вірно?

Костянтин зробив ковток кави з білої чашки. Його очі випромінювали щось дуже підозріле. Від цього я напружилася.

- Ага, і мені довелося тебе тягнути.

Я не знала, що сказати у відповідь. Дякувати? Утім запитала:

- А чому не розбудив?

- Намагався, але ти була, мов без свідомості.

- Після чергувань у мене таке часто. Втома дає своє... То чому не кинув мене на диван.

- Бо гадав спочатку біля тебе лягти, але далі подумав та махнув рукою. Ти така дика, що ще своїми довгими нігтиками мені очі виколеш... А воно мені треба?

Стиснула губи. Розуміла, що він провокував. Тому тримала язик за зубами.

- Я маю рацію? - допитувався він.

- Відчепися, - сіла я на стілець.

- Ну добре... Їсти будеш?

- Краще відвези мене до Кабана за сумкою. Я хочу додому.

- Відвезу, але після того, як сходжу в душ, поснідаю та вип'ю чергову чашку кави...

Я кинула на нього злий погляд. Мені це не подобалося.

- Ти серйозно? Спеціально це робиш?

- Що? - лупав він очима.

- Додатково дражниш. Я ж бачу, що тобі це подобається. Мстишся мені за все...

- Це мій звичайний розпорядок дня, а тому, кроличко, не фиркай.

Костянтин встав та скинув зі себе футболку, яку жбурнув на підлогу. Він оголив торс, що був... Якби поряд сиділа моя подруга Софія, то б засвистіла від задоволення та захоплення. Проте я не вона, а тому відвернулася та насупилася.

- Я в душ, - сказав він.

- Це очевидно, - дивилася я на червоний чайник. - Довго не таляпайся.

- А то що? Зайдеш та витягнеш із ванної? М?

- Та пішов ти! - хмикнула я.

- Йду, - пролунав його голос, а далі за ним зачинилися двері, що вели до ванної.

Я повернула голову на місце, де він сидів. Мене дратувала футболка, яка лежала на підлозі. Ненавиділа, коли хтось розкидав речі. Пам'ятала, як колись постійно сварилася зі сестрою, бо та постійно свій одяг розкидала. Вічно знаходила її труси, спідниці, кофти на своєму ліжку...

Підняла футболку, яка ще  зберігала його тепло. Склала та поклала на стілець. Тепер чекала на того качка, але скоріше на качура. Гра слів…

Через п’ять хвилин бандит продовжив своє знущання. Він відчинив двері, висунув мокру голову та сказав:

- Дай мені рушник. Він у шафі.

- Тобі треба - ти шукай, - пирхнула я.

- Невже важко?

- Я не буду ритися у чужих речах.

- Ну тоді доведеться йти мені.

Він вийшов, а я одразу обернулася. Він нормальний!!! Не міг щось на себе накинути? Хто голяка виходить із ванної кімнати при інших? Зовсім без сорому!