Глава 8.1. Костянтин: Вона не мій формат!

Довелося викликати таксі, щоб дістатися до будинку Кабана, адже Дмитра під боком не було, а змушувати чекати шефа не міг.

Тому десь за пів години червона автівка викинула мене на краю населеного пункту, де проживав бандит.

За десять хвилин активної ходьби я дістався потрібного будинку, що ховався у нічній темряві. У той момент мав незрозумілі емоції та відчуття. Кабан сказав, що справа стосувалася поліцейської. І що він хотів? Щоб я її вистежив та спіймав? Хто його знав. Проте не бажав такого розвитку подій. Якось чесно, то не волів бачити зайвий раз цю дівицю. Її сильно "правильний" погляд дратував до смерті. Хоча оченята у неї гарненькі, як і фігура...

Але ніхто не зрівняється з Настею. У нас могла бути така пристрасна ніч, але Кабан... Фіолетовий їжак! Таку ніч профукав!

Охоронці пропустили на територію будинку, а далі повідомили, що шеф перебував у своєму кабінеті. Одразу подався до нього, а далі зайшов до знайомого приміщення та навіть не постукав. Завалився в середину, де натрапив на цікаву картину.

Першою впала в очі Дарина. Вона сиділа у знайомій рожевій сукні, довге розпущене волосся було трішки розтріпаним у різні сторони, чорна туш, що розмазалася, підкреслювала синці під очима, а сам погляд виражав люте обурення, гарячу злість та страх. Навіть не вірив, що такий широкий спектр може одночасно випромінювати людина.

Кабан... А що Кабан? Він як завжди. Ходив у своєму халаті, димів, як паротяг, та виношував у голові дикі плани, які колотили всім життя.

- Дуже добре, що ти так швидко прийшов, - сказав він до мене. - Сідай біля своєї знайомої. Це ж Даринка тебе ледь не пов'язала?

Я ліниво кивнув головою, а русява перекосила своє нічогеньке обличчя. Либонь, не сподобалося, що Кабан назвав її Даринкою.

Зі свого боку знав, що коли шеф вдавався до таких пестливих слів, то добра це не провокувало. І що задумав Кабан? Для чого  йому я? Невже змусить "розібратися" із дівчиною?

Щось ця перспектива мені не припадала  до душі. А якщо доведеться? Сподівався, що ні.

Я сів біля Дарини, одразу відчув носом її солодкі парфуми та колючі очі кольору бурштину. Але більше увагу притягнули на себе її ноги - босі. Де її взуття?

- Костянтине, хочу тобі повідомити, що у твоїй роботі відбудуться зміни, - сів він за свій стіл та відкинувся на спинку крісла. У лівій руці диміла сигара.

Я напружився. Під шкірою важкою хвилею прокотилося хвилювання. Від нього злегка затерпали руки, які став одразу розтирати.

- Від сьогодні ти будеш працювати з Дариною, - продовжив шеф.

Від почутого кинуло в холодний піт. Він жартував? Кабан серйозно? Я орудуватиму з кроличкою? Вона стала однією із нас?

Думав поставити шефу величезну кількість запитань, але він випалив.

- Поклич охоронця, щоб забрав Дарину. Нам варто поговорити наодинці.

Послухався. За мить у кабінеті ми були одні.

- Спочатку хотів дівчину пришити, - говорив Кабан. - Але якось шкода. Вона така сама молода та амбітна як моя Настуня, але серйозніша за неї...

Від згадки про Настю прикусив губу. Не любив, коли Кабан згадував її при мені, бо одразу здавалося, що він все знав про нас. Хоча рано чи пізно йому доведеться дізнатися та змиритися з таким. Учора не зробив пропозицію Насті, але мав намір стати на коліно у наступні дні.

- Чому саме я повинен тягатися з цією дівкою? - урвав я. - Мені зручно працювати з Дмитром. Навіщо мені ця недотепа у формі?

Кабан закотив маленькі очі та гиготнув, а я склав руки на грудях. А у носі досі чулися солодкі пахощі Дарини.

- А хіба тобі не буде приємно керувати нею? - запитав він. - Вона намагалася тебе закувати у кайдани, а тут ти станеш нею крутити в різні сторони. Гадаю, що це принесе тобі задоволення, а вона втямить... Ну ти сам усе зрозумів.

Таке мені не подобалося. Дівчина мене до смерті дратувала. Вона була мов, прищ на носі.

- А ви впевнені, що не розляпає своїм колегам про нас? Вона з поліції...

- Дівка нічого не скаже. Я злякав її до смерті, а також ти маєш прикласти певні зусилля, щоб вона точно тримала свій ротик на замку.

Здивування охопило мене. Що він мав на увазі?

- Які?

- А ти хіба не розумієш? - підморгнув він. - Ти ж не малий хлопчик.

Він нормальний? Знущався? Ні... Ніколи в житті. Вона не мій формат!

- Я навіть таке розглядати не буду! - фиркнув я.

- А хто тобі сказав, що у тебе є вибір? М?

Я зціпив зуби та скривився.

- Костянтине, ти ж добре знаєш, що закоханою жінкою дуже легко керувати. Закрути з  Дариною. Вона тоді стане для нас дуже добрим працівником. Жодна любляча дівчина в житті не зрадить коханого.

Щось мені не подобалися слова Кабана. Невже він знав про Настю?

- Ви так говорите немов я до такого колись вдавався, - стояв я на межі.

Кабан злісно зиркав на мене. Невже якось довідався, що я спав із його донькою.