Глава 7.3.

Я дивилася на нього, а він на мене. У голові одразу будувала план, як стану відбиватися. Як-не-як, але я вже чимало років бігала за правопорушниками та заламувала їм руки. Тому була готовою до його нападу, але у відповідь він сказав:

- Встала та руки перед собою! Хутко!

Кліпала очима. Була думка дати йому добрячого копняка та продовжити тікати. Але як? Через дах буде довго. А якщо вибігти у коридор? Сенсу нема. Він же не один охоронець.

- Кралю, не дратуй. Кабан чекає.

Тут мене немов блискавка вдарила. Кабан... Невже це той самий, якого згадував бандит? Але якщо навіть так, то навіщо я йому? Чи Костянтин розплакався йому перед ним? Весело...

Я встала та покірно виконала прохання чоловіка, а далі він закував мені руки та схопив за плече. Тягнув геть із кімнати.

- Я боса, дай хоч туфлі взути! - сказала йому.

- А не треба було намагатися тікати, - хмикнув він.

- Але...

Проте проігнорував.  Волік за собою, мов якесь дівча, що провинилося перед сусідами, бо крало яблука, а нині йшло до батька отримувати ремінцем по одному місцю.

У той момент була настільки перелякана та розгублена, що нічого не помічала довкола. Від думок обертом ходила голова. Я вже гадала, що зі мною робитиме той Кабан.

Десь через хвилини дві брюнет запер мене до кабінету, де за столом сидів лисий та дуже некрасивий чоловік років п'ятдесяти. Він палив сигару та розглядав рукав свого халата.

- Отямилася, - сказав чоловік.

- Сади її на диван та вимітайся, - висловив лисий, не глянувши на свого працівника, який одразу послухався. Штовхнув мене на диван, який, на щастя, був вельми м'яким.

За якусь секунду я залишилася на одинці з цим Кабаном. Я дивилася на нього та ковтала слину. Боялася почути його, а тому у відповідь зловила очі.

У цього чоловіка був дуже важкий погляд. Здавалося, що на мене немов поклали плиту зі свинцю, яка нині здавлювала мої органи. Але я бачила і гірших.

- Для чого ви мене схопили? - запитала я, намагаючись тримати голос впевнено.

- Життя вельми цікава штука, - дивилися його очі у вікно, за яким сиділа холодна ніч. - Учора було лише три Дарини, які слідували за порядком у місті. Першою була сорокарічна жінка, другою - стажерка, а третя - ти. Тому помилитися не міг...

- Що я вам зробила? - дивилася на нього, а тим часом Кабан затягував їдкий дим зі сигари у свої легені. Навіть не уявляла, як він міг вдихати цю гидоту. Просто жах.

Чоловік піднявся на свої короткі ноги. Він щось не сильно хотів говорити, або спеціально таким чином тягнув час. Я спостерігала за його діями. Чекала пояснення.

Кабан підійшов до стола, а далі зняв чорне простирадло, яке ховало від очей папугу, який одразу заволав:

- Знести голову! Знести голову!

Дивна птаха, а особливо слова. Я мотнула головою. Страх сидів у мені, але я намагалася його ігнорувати, але руки та коліна видавали мене.

- Дарино, ти не уявляєш, що вчинила, - нарешті почав наближатися він до справи. - Ти учора залишила мене без вантажівки грошей. За таке тебе варто убити, але...

Кабан розвернувся та важкими кроками підійшов до мене. Заглядав мені в очі. І що він у них шукав? Страх та переляк жертви?

- Але ти дуже гарненька, щоб тебе позбавляти життя, - продовжив він. - Скільки тобі років?

- Двадцять п'ять, - лунав мій голос.

- Ти одноліток моєї доньки - дуже гарний вік. Коли вранці встаєш та нічого не болить, а в думках вирує те, що ти можеш змінити світ. Дуже шкодую за цим періодом у своєму житті.

Чоловік усміхався, а далі взяв своєю рукою мене за підборіддя та підняв його. Маленькі очі Кабана сміялися. Він щось задумав.

- Через тебе Костя не вкрав статуетку, - продовжували його руки торкатися мого підборіддя. - Але це виправиш ти.

Що? У мене від такого всередині спалахнуло обурення та злість! Я ніколи не піду на таке!

- Я не стану нічого красти! - обурилася я, а він забрав свою руку та запхав до кишені халата.

- Станеш, бо гадаю, що повією ти точно не захочеш бути. При тому зв'язки у правоохоронних органах допоможуть робити все чітко та швидко.

Мене душило дике обурення, яке було змішане з люттю та огидою.

- І навіть не думай зараз перечити, бо якщо почнеш опиратися, то твоя сестричка Катя зі своєю сім'єю та твоя мамуся попрощаються зі життям, - сказав Кабан до того, як я відкрила рота. - Якщо ти зробиш щось невірно, то вони моментально помруть. А ти хіба такого хочеш? М? Відповідай, Даринко?

- Не хочу, - випалила я. Мої думки були розкидані по голові. Від таких погроз не могла зібрати щось до однієї купи. Розуміла одне - вляпалася, а все через того дурного Костянтина!

- Тому слухай наступне - ти будеш працювати на мене, виконувати різні завдання, а там через років п'ять, то, можливо, дам тобі спокій. Але зазвичай люди за цей час настільки сильно втягуються у кримінал, що вже не відрізати. Присмоктуються, мов діти до цицьки.