Глава 7.2.

Сиділа між двома чоловіками. На голові у мене містився, мабуть, мішок, а руки сковували наручники.

У той момент відчувала страх. Він сидів у кожній клітинці мого тіла та злісно клекотав. Серце билося з неймовірною швидкістю. Здавалося, що воно виплигне з грудей або взагалі зупиниться.

Звісно я робила спроби заспокоїти себе. Переконувала, що це все помилка, або взагалі розіграш. Але останнє малоймовірно.

Я намагалася згадати або висунути версію кому могла перейти дорогу. Проте нічого не приходило в голову - абсолютно.

Від цього охопило ще більше хвилювання. Тілом прокотилися мурашки, а з очей хлинули сльози. Могла скільки завгодно вмикати професійну спокійність, але нині вона не допомагала...

МЕНЕ ВИКРАЛИ НЕВІДОМІ ТА КУДИСЬ ВЕЗЛИ!!! Як у цій ситуації зберігати спокій? Ніяк!

- Що я вам зробила? До якого шефа ви мене везете? - тремтів мій голос, а також одночасно відчувала, що автівка збільшила швидкість. Ми, мабуть, виїхали на трасу, а це означало, що віддаляємося від міста.

- Кралю, краще мовчи, - суворо гримнув чоловік, що сидів із лівої сторони. - Ще одне слово скажеш, то кляп запхаю до твого гарненького ротика!

Я здригнулася. Його слова настрахали, а особливо тон. Тому послухалася, адже невідомо, що їм дійсно могло спасти на думку.

Раптово авто зупинилося, а моторчик у грудях болісно гепнув. Невже ми приїхали….

- Клятий патруль поліції, - гримнув водій.

Всередині зародилася надія на порятунок, але її забрав у мене брюнет, який зняв мішок із моєї голови та одночасно притулив пістолет до спини.

- Щось зайве ляпнеш, то одразу попрощаєшся зі життям!

Позитивно хитнула головою. До такого змусив страх. Адже зброя болісно муляла спину.

Чоловік, що сидів з іншого боку, поклав мішок на руки, аби не було видно, що я зв'язана.

- Добрий вечір, - сказав патрульний, коли водій попереду відчинив вікно. - Перевірка документів.

- Добрий вечір, - лагідно відповів лисий чоловік за кермом та одразу подав потрібне.

Як же мені хотілося закричати, але не могла. Якби хоч би слово зуронила, то за секунду від мене б нічого не залишилося. Нерви та хвилювання переповнили свідомість, а далі перед очима все потемніло, немов на голову знову натягнули мішок. Я втратила свідомість.

Важко було сказати скільки перебувала в такому стані. Мабуть, щонайменше годину, адже коли відчинила очі, то вже знаходилася не в авто, а лежала на великому ліжку з вільними руками.

Я моментально зірвалася на ноги.  Така реакція була від того букету емоцій, що нині у мені вирував.

Кидалася з одного кутка в інший та тільки через п'ять хвилин сіла на ліжко. Стала думати, що зі мною могло статися та, де я нині була.

Але відповідей не тримала на язику. Жодного уявлення не мала для чого мене привезли в розкішний будинок - інтер'єр кімнати вказував на це.

На жаль, уява малювала страшні речі, які одразу намагалася відштовхувати від себе. Адже якось не хотілося думати, що мене викрали для чогось дуже нечистого...

Від такого захотілося заплакати, але ні! Я не нюня! Треба негайно думати, як втекти звідси!

Ідея прийшла швидко. Я одразу кинулася до вікна та відчинила його. Мене моментально огорнула нічна прохолода, а очі зраділи. Конфігурація будинку дозволяла по черепиці спуститися до краю та сплигнути. Останнє буде вельми неприємно, але треба пробувати. Воля цінніша за синці.

Щоб здійснити задумане я зняла туфлі, адже вони б тільки заважали. Ще звісно було незручно це робити в сукні та з розпущеним волоссям, яке у різні сторони розкидував вітер. Але треба.

Я вилізла на підвіконня. Дороги назад нема. Перша нога вже стояла на черепиці. Тоненькі колготки не рятували від холоду, який вона давала. Та взагалі як я мала тікати босою та без верхнього одягу? Відповідь проста - якось.

Нарешті поставила другу ногу. Тепер залишилося обережно вилізти з кімнати. Адреналін, що біг венами та артеріями, говорив, що все у мене вийде. Він підбадьорював.

- Тікаєш, красуне! - вхопив мене хтось за руку, а далі потягнув назад до кімнати.

То був брюнет з авто. Він жбурнув мене на підлогу, а далі дивно зиркнув на двері. На його вустах промайнула хитра посмішка, яка нічого доброго мені не зичила.