Глава 7.1. Дарина: Справжній кримінал

Мене переповнювала злість. Що він собі дозволяв? Зухвало клав свою руку мені на коліна та пропонував, щоб я його втішила! Дуже шкода, що нині себе жахливо почувала, бо якби у мене злегка не крутилася голова, а в руках була сила, то б йому стало дійсно непереливки.

Тому довелося сьогодні захищатися лише словами, але їх було замало. Водночас той бандит язикатий. Йому за гострим слівцем не треба лізти до словника. Знав, що бовкнути.

Либонь, варто було дати йому гарного ляпаса. Він його заслужив. Похітливий парубок!

Я досі відчувала його руку на коліні. Це приносило мені величезний дискомфорт. Хотілося якнайшвидше позбутися цього відчуття.

Зайшла до туалету. Він був порожнім. Я встала навпроти дзеркала. Мої щоки палали червоними барвами. Така реакція, мабуть, виникла через нерви. Тому щоб себе охолодити я увімкнула воду, яка моментально побігла. Сунула під неї руки.

Крижаний холод огорнув мою шкіру та приємно поколював. Це заспокоювало. Потім я поплескала себе по щоках, аби забрати дивний рум'янець. Але він не сходив. Нахабно сидів та сміявся з мене.

Я від цього відчувала роздратування. Звісно не могла сказати, що рожева барва на щоках псувала. Вона давала мені живий вигляд та ховала ледь помітні синці під очима. Мене скоріше дратувала причина через яку вони з'явилися.

Опустила свої карі очі. Коліно, де лежала рука бандита, досі пашіло теплом. Здавалося, що там опік. Я злегка задерла рожеву тканину, щоб глянути на ногу. Але під тоненькими колготками все знаходилося в нормі.

Всередині пронеслися незрозумілі почуття, які занесли до мозку дуже чужі та неочікувані думки. Від них мені стало соромно. Хотіла їх заперечити. Проте солодке тремтіння нижче живота підтверджувало версію, яка ще більше загнала мене у калинові барви.

Попри злість та обурення його рука викликала у мого організму реакцію, яку я нині вважала зрадою. Але навіщо на нього злитися. Він намагався випросити своє, а тому навіть тепла рука симпатичного бандита будила бурю.

Я знову приклала до щік холодні долоні. Загасила внутрішню пожежу, що так раптово спалахнула. Але вона не залежала від певної людини, якби подібне вчинив Єгор чи хтось інший, то б нині також відчувала дискомфорт на білизні. Жах та сором.

- Він уже не злиться, - раптово зайшла до туалету брюнетка з червоними губами та у доволі відвертій сукні. Вона говорила по телефону.

- Нині ми їдемо до мене, де проведемо гарну ніч, - підфарбовувала губи. - Якби ти знала, який він вправний коханець... Просто мур-мур.

Дівчина сміялася, а я дивилася на неї розгубленим поглядом, який виражав заздрість щодо зовнішності. Незнайомка дуже красива. А я?

Перевела погляд на себе. Наче не погана, але у мені не було того, що у брюнетки поряд. І чого не вистачало?

Поки я над цим думала, то краля, що хизувалася хлопцем, пішла. Також заспокоїлися мої щоки, а мозок трішки прояснився. Покинуло те незвичне відчуття, що так раптово зародилося у мені.

Я пішла назад до столика, де самотньо сидів Єгор, а коли помітив мене, то його очі зраділи:

- А я думав, що ти десь зникла. Була навіть думка шукати тебе.

- Та невже, - сіла я біля нього.

- Ага, - лунав його приємний голос. - Може шампанського?

Я глянула на пляшку. У мене вже не крутилася голова, але пити не бажала. Хоча язик мене не послухався та сказав:

- Зовсім трішки.

Брат подруги, яка зараз шалено витанцьовувала з якимось красенем на майданчику, похапцем налив мені спиртне, а далі сказав:

- За нас!

Ці слова мене змусили зловити подив. За нас? Що він мав на увазі? Невже слова Софії були правдою? Єгор дійсно цікавився мною?

Але ніколи не варто казати "гоп", поки не перескочиш рів. Після того, як ми зробили декілька ковтків, до Єгора підійшла незнайома мені брюнетка. Вона щось солодко шепнула молодику на вушко.

Ті слова викликали на його вродливому та мужньому обличчі посмішку. Вона містила у собі різні емоції. Дівчина сказала йому дещо цікаве. Либонь, саме воно змусило піти слідом за нею.

Я залишилася сама за столиком. Тримала в руках келих шампанського та спостерігала, як бульбашки повільно підіймалися догори та лопалися.

Мене огорнув сум, який змусив мене допити бокал до дна, а далі просто сиділа та дивилася на людей, які танцювали та раділи. Десь годину мої очі спостерігали за цієї картиною, а далі я вирішила вийти на вулицю.

Весняне повітря моментально залізло в легені. Мені стало набагато легше. Я відійшла від закладу, де гупала музика. Зайшла у невеличкий парк, що розкинувся поряд. Тут царювала абсолютно інша атмосфера. Я задерла голову, щоб глянути на небо, де мерехтіли зорі, але раптово вони зникли.

Чиїсь кремезні руки схопили мене за плечі, а на голову щось накинули. Думала закричати, але низький чоловічий голос прорізав моє вухо:

- Навіть не думай пищати, бо без голови залишишся. Зрозуміла? Якщо пощастить, то шеф тебе пожаліє.

Від переляку мовчала. Страх скував мене. Ким були ці невідомі? Для чого я їм? Що це за таємничий шеф?