Глава 6.1. Костянтин: Цікавий сюрприз та дзвінок

Я не вірив своєму щастю. Кабан відпустив нас, що було вельми дивно. Проте чого я жалівся? Треба радіти, що взагалі залишився живий, бо ще пів години тому думав, що нам торба.

- Чуваче, ми народилися у сорочці, - сказав Дмитро, коли ми дійшли до автівки.

- Ти розумієш, що...

- Та розумію, - урвав я. - І від цього радію.

- Головне, щоб він не дізнався правду, - зауважив Дмитро, відчиняючи двері.

- А він і правду знає. Мене дійсно затримали.

Товариш хмикнув, а коли ми сиділи всередині, то сказав:

- У реальності Настя винна у тому, що ми не вкрали корову, а не та поліцейська. Ти її підставив.

Тут я трішки офігів. Якого фіолетового їжака він думав про ту дівку? А тому запитав:

- А чому ти переймаєшся за неї? Невже закохався у ту кроличку з пістолетом?

Дмитро пирхнув, а далі завів автівку, яка замуркотіла.

- І чого мовчиш? Скажи щось?

- Просто якось шкода, що дівка постраждає. Ти ж знаєш Кабана...

- Це нас не обходить. При тому буде знати, як втручатися в чужі справи, - промовив я, не розуміючи бідкання товариша.

- Либонь, ти маєш рацію. Проте...

Тут я спалахнув. Мене почало дратувати, що Дмитро розводив нюні через те дівча.

- Ти наче перший день на цьому світі! Треба думати про себе, а не про поліцейську!

- Угу, - нарешті рушили ми.

Я прийшов додому близько третьої години ночі. Ще ніколи в житті не відчував такої ейфорії та щастя, а все через емоційну гойдалку, яку сьогодні зазнав. Спочатку гадав, що доведеться моїм родичам купувати дубову труну, а нині ледь не танцював від радості в кімнаті.

Але які танці… Я впав на ліжко та думав, що завтра відсвяткую своє неймовірне везіння. Відірвуся на всі сто відсотків, і навіть не буду думати про Настю. Нехай та зеленоока гадючка похвилюється. Якби вона так не гралася зі мною, то...

Проте пішла брюнетка далеко. Нині злий на неї. Тому хай сама вимолює у мене прощення. Не буду завтра цілий день відповідати на її повідомлення. Хай втямить, що не вона пуп землі!

Прокинувся біля дванадцятої дня, але не від того, що виспався. Сусіди наді мною робили ремонт. Тому сьогодні моїм будильником був перфоратор. Він настільки сильно гудів, що аж розболілася голова, а тому довелося встати з ліжка, щоб випити ліки.

За мить сидів на кухні та сьорбав воду. Голову підпер рукою. Боліла неймовірно, а тому мав паскудний настрій.

Мої очі дивилися у вікно. Бачив, як на дереві, що росло напроти, сиділа ворона. Вона тримала в дзьобі шматок хліба, а далі полетіла, а тому я опустив погляд на свій телефон. Індикатор показував, що у мене були повідомлення.

Я тицьнув пальцем на екран. Усі вісті від Анастасії. Вона питалася, коли ми сьогодні зустрінемося. Брюнетка хотіла романтичну вечерю. Учора треба було йти на неї, а нині хай валить далеко!

Я прочитав повідомлення та не відповів. Сьогодні влаштую їй пекельний день. Хоча ловив себе на думці, що це небезпечно. Настя могла образитися на мою поведінку. Але до чорта! Після учорашнього навіть якщо кине мене, то нехай! Через неї ледь життя не втратив!

Десь через годину голова перестала тріщати, а тому життя почало до мене повертатися. Також затихли сусіди, але одночасно не затикався мій телефон. Анастасія розривала смартфон. Кожні п'ять хвилин вона набирала номер, а у відповідь чула лише гудки.

Я від цього ловив кайф, адже було приємно помучити дівчину, але через дві години мені це набридло, а тому відповів:

- Чого тобі?

- Ти нормальний? - скрикнула вона. - Чого трубки не береш?

- Бо таке життя, - байдужим голосом відповів я.

- Костянтине, не знущайся з мене!

- Я не знущаюся, а жартую.

- Невже ти через вчорашнє злишся?

- Так, - не приховував я правди. - Через тебе твій любий батько ледь мене не вбив, а також я...

Тут згадав про каблучку та намір зробити Насті пропозицію та нарешті вивести наші стосунки на новий рівень. Це звісно було вельми небезпечне рішення, адже реакція Кабана на таке могла виявитися не дуже позитивною.

Проте думав ризикнути. Просто набридло постійно виконувати різноманітні небезпечні завдання.

- Що? - запитала Настя. - Договори.

- Нічого, - відказав я. - Але тобі варто знати наступне - я злий на тебе.

Донька шефа невдоволено цмокнула. Стиль Насті.

- Проте нічого поганого не сталося, - сказала вона.

- Та невже? Я думав зі життям прощатися.

- І що мені зробити, аби ти перестав злитися? Що ти хочеш?

- Що можеш запропонувати?

- Вечерю та пристрасну ніч.

- Якось не дуже цікаво, - став крутити носом.