Глава 5.3.

Мене засмутили слова подруги, адже ненавиділа клуби, де розважалася активна молодь. Я вважала подібні місця аморальними. Там робили лише наступне - пили та чіплялися з непристойними пропозиціями. Тому завжди обминала такі місця десятою дорогою.

При тому, що це святкування дня народження у клубі? Там велика кількість незнайомих людей, а також... Дурня якась.

- Серйозно? - перепитала я, не приховуючи розчарування в голосі.

- Угу, - відповідала вона. - На жаль, так. Але не засмучуйся, адже буде весело. Краще спускайся донизу, адже таксі через чотири хвилини під'їде до будинку.

- Гаразд, - пробурмотіла я та поклала слухавку.

У мене не було варіантів. Відмовитися не могла, але якщо порівнювати клуб та посиденьки у мами на кухні з новим хлопцем, то краще перше.

Тому зачинила двері квартири та швидко опинилася під будинком, де сіла на порожню лавку та чекала на Софію. Сьогодні був вельми теплий вечір, який своїм співом супроводжували пташки, а у повітрі відчувався чіткий запах весни. Ще тиждень та все довкола заквітне медовими ароматами.

Я опустила свій погляд на смартфон та почула різкий свист гальм. Біля мене зупинилася чорна автівка з тонованими вікнами. Її мотор злісно гудів. Всередині почали зароджуватися дивні думки, але потім побачила причину різкої зупинки. На дорозі спав старий пес - Зуб.

Усі місцеві знали, що у нього була звичка лежати на дорозі біля нашого під'їзду, а також, що рудий погано чув. Тому він продовжував спати, аж поки мій сусід, який йшов із роботи, сказав до Зуба:

- А ну не дрихнути!

Не знала чи відреагувала на таке собака, адже тут під'їхало таксі, та визирнула чорнява голова Софії.

- Дарино, заплигуй!

Я швидко попрямувала до автівки. За декілька секунд сиділа біля подруги, яка сьогодні мала неймовірний вигляд. Хоча не було дня, щоб ця брюнетка з каре не вражала собою.

Моя подруга дуже любила яскраві образи, а тому сьогодні вона підкреслила свої сині очі масивними стрілками, а на губах красувалася  матова помада кольору бордо, яка підходила під її коротку сукню, що обтягувала тендітну фігуру.

- І чого ти така кисла? - питалася вона. - Також буде весело.

- Я не люблю клуби, - відповіла я. - Мені там гучно та некомфортно.

- Але там багато симпатичних хлопців, - підморгнула вона, а далі додала. - Хоча гадаю, що на тебе дехто поклав око.

Я здивовано підняла брови. Що вона мала на увазі? Хто на мене щось міг покласти?

- Це хто.

- Єгор, - прошепотіла вона.

- А звідки ти це взяла? Він сам тобі сказав?

- Я декілька днів назад бачила, як він розглядав твої фото у соціальних мережах.

Софія вміла придумувати з нічого щось. Вона була ще тою вигадницею.

- І що? - скептично запитала я.

- А ти хіба не розумієш? Ти йому сподобалася. Це очевидний факт.

- Ти перебільшуєш. Він міг просто зайти на мою сторінку.

- Не думаю, бо вчора він наголосив, що хоче тебе бачити на святі.

У відповідь я знизала плечима. Не знала, що відповісти. Ми з Єгором вельми різні люди. Я спокійна, а він гультіпака, який не пропускав жодної спідниці.

- Хто його знає, а може саме ти підкориш мого хтивого брата, який досі не може нагулятися.

- Я не маю намір когось підкорювати, - відповіла я.

- А якщо він твоя доля?

- Не верзи дурного, - махнула рукою.

Лише біля дев'ятої вечора ми потрапили до клубу, адже дорогою ще забрали Віку - двоюрідну сестру Софії, а там ще зайшли до кав'ярні, а нині ввійшли до зали, де голосно бамкала музику, під яку танцювали хлопці та дівчата.

Ми одразу пішли до столика, де сидів брат Софії та ще декілька хлопців.
Я та Віка промовили до Єгора декілька слів привітань, а далі впали за столик. Почалися веселощі.

Усі одразу кинулися пити напої, а я лише сьорбала сік. На це було декілька причин. Мені не подобалося спиртне, а також не любила стан, у який він відкидав мозок.

- Дарино, не будь білою вороною, - сказав до мене Єгор, дивлячись синіми очима. - Я хочу, щоб всі гості були веселі. Ну хоч бокал шампанського випий за моє здоров'я. Іменинникам не можна відмовляти.

- Гаразд, але трішки, - довелося погодитися мені, бо якби сказала ні, то б Софія, яка сиділа напроти, з'їла б мене поглядом.

Уся наша компанія випила за здоров'я іменинника, а далі пішла танцювати. Не стану приховувати, що у мене трішки покращився настрій, але не на довго. Щось після п'яти хвилин мені стало якось недобре, а тому підійшла до барної стійки та сказала працівнику:

- Можна води.

- Звісно, - відказав він та швидко поставив переді мною склянку.

- Дарино, що з тобою? - підійшла до мене Софія.

- Дарма пила шампанське, - відказала я

- Ти зробила два ковтки.