Глава 5.2.

Подруга могла образитися на те, що не бажала йти на день народження її старшого брата, який уже став моїм однолітком. Сьогодні йому виповнилося двадцять п'ять років. Тому варіантів не було.

Також цієї миті згадала, що мені через шість місяців двадцять шість стукне та скривилася. Дана цифра дуже сильно лякала.

Коли мені було вісімнадцять, то запевняла себе, що до двадцяти п'яти не варто перейматися за зовнішній вигляд, але ті роки якось так швидко пролетіли, що нині було лячно. Чому так швидко минула моя юність?

Я засмутилася та почала заздрити Софії. Їй тільки двадцять два. Їй ще не треба купувати креми для обличчя 25+, а я вже такими активно користувалася.

Мабуть, це страх кожної дівчини - одного дня прокинутися та побачити на обличчі зморшки.

Але годі думати про дурню. Я встала з ліжка. Стан був жахливим. Наче не мало проспала, але голова назад хилилася до подушки. Хотілося знову зануритися у сон, але треба приводити себе у порядок.

Варто піти на те день народження. Хоч розвіюся від поганих думок, які мені приніс Олександр. Але нині краще його забути. У нас же нічого не було. Лише безневинне листування. Проте всередині я сподівалася, що у нас щось вийде.

Мріяла, що він запросить мене на побачення в суботу, ми гарно проведемо час, а далі... Мої щоки від тих думок покрилися легким рум'янцем. Якось навіть було трішки соромно думати про те "далі", бо ніколи з тим пікантним ділом не стикалася.

Проте все повернулося абсолютно в іншу сторону. Той хлопець у минулому, а сьогодні на мене чекала гульня, як тут згадала вчорашню розмову з мамою. Від цього скривила обличчя. Вона дуже сильно засмутиться. Я не помилилася.

- Тобі точно треба туди йти? - запитала мама, коли я їй зателефонувала.

- Так, бо тоді Софія образиться на мене, а вона моя ледь не єдина подруга. Тому я не зможу сьогодні...

- Дуже погано, - перебила вона мене. - Артем дуже гарний хлопець. А якщо він завтра зустріне іншу дівчину?

- Значить не доля, - робила я собі каву. - Мамо, мені здається, що твої намагання знайти мені хлопця роблять тільки гірше. Може припини це чинити?

- У мене у твоєму віці було вже двоє дітей, - відповіла вона.

- А ще дві роботи, іпотека та проблеми з чоловіком, - додала я та зрозуміла, що ляпнула зайве. Річ полягала у тому, що мій батько покинув маму після мого народження, і їй самій доводилося виховувати мене та Катю, що була моєю старшою сестрою. Тільки після сорока мама змогла знайти собі гідного партнера.

- Дарино, у кожного своя доля, а тобі вже точно варто задуматися над сім'єю, - суворо відказала вона.

- До тридцяти далеко.

- Доню, мені інколи здається, що тебе зурочили. Може варто звернутися до ворожки? А якщо на тебе прокляття наклали? Ну як гарна дівчина у твоєму віці може бути одною? Поясни мені?

- Значить не така я гарна, - додала в чашку корицю та поколотила ложкою.

- Навіть не говори такого. Ти народилася дуже вродливою.

У відповідь я закотила очі та зробила ковток кави, що був для мене життєдайним. Він приніс моєму язику насолоду та розбудив мозок.

- У неділю підемо до ворожки, - суворо сказала мама. - А нині збирайся на день народження... Той Єгор гарний хлопець? Де він працює?

- Мамо, - гримнула я голосом, що показував незадоволення. - Ти серйозно?

- Гаразд, не злися, - спокійно промовила вона. - Бажаю гарного вечора.

Я дуже любила свою маму, але інколи вона доводила мене ледь не до істерики. Розуміла, що дуже ненька сильно хвилювалася, але не кожній доля вийти заміж у вісімнадцять років та швидко завести дітей.

Так трапилося з моєю старшою сестрою. Катя після одинадцятого класу вискочила за підприємця та нині займалася лише одним - вихованням дітей, що тішило мою маму. А у мене все трішки не так.

Відкинула ці думки в сторону. Який сенс товкти це у голові? Жодного, а тому перестала про це метикувати. Сконцентрувалася на смаку кави та заплющила очі.

Ловила задоволення. Проте не могла визнати наступного - ту каву, що робили баристи завжди була кращою. І в чому полягав секрет? У мене вдома стояла крута машинка, яка, якщо вірити рекламі, варила найкращі напої у світі. Проте їх не можна було зрівняти з тими, що готували у кав’ярнях.

Коли годинник показав восьму годину вечора, то я вже чекала на Софію та робила останні штрихи у макіяжі - ще раз профарбовувала тушшю вії, щоб вони були виразнішими. Хоча я без того виглядала яскраво.

Я одягла на себе рожеву сукню з рукавами, яка до талії облягала, а далі йшла пишною спідницею. Такий фасон, на мою думку, мені дуже личив. На ноги взула світлі туфлі на шпильці, а довге волосся пшеничного кольору розпустила та трішки підкрутила, щоб додати об'єму. Щодо обличчя, то я лише намазала на губи прозорий блиск, наклала трішки світлих тіней на повіки та нанесла чорну туш.

Коли я припинила наводити красу, то роздався дзвінок від Софії. Я одразу відповіла дівчині, яка трішки засмутила мене наступною фразою:

- Дарино, плани змінилися. Спочатку думали, що гульня буде на дачі у батьків, але... Там довга історія. Ми їдемо до клубу.