Глава 4.2.

За свої двадцять сім років життя ніколи не відчував страху. Переважно я його на всіх навіював, адже завжди був поганим хлопцем.

Зі шести років завдавав клопоту дорослим, а коли підріс, то став на кримінальний шлях, але за ті всі роки жодного разу не попадався правоохоронцям. Бог беріг мене від них.

Але сьогодні мій захист зник. Я вперше у житті потрапив у руки поліції, а нині йшов на смерть та відчував дикий страх.

Охоронець провів нас до приміщення, де знаходився Кабан. Але це був не кабінет, а величезна кімната, де знаходився басейн, стояли столики зі спиртним, а на фоні грала весела музика.

Наш начальник сидів на дивані, а біля нього знаходилася якась симпатична білявка у червоному купальнику. Вона розважала бандита, усміхалася, кидала на нього хтиві погляди. Зваблювала цього чоловіка, який вже давно був не молодий.

- Людмило, залиш нас на десять хвилинок, - сказав він до неї лагідним голосом.

Дівчина театрально схмурніла, але послухалася. Вона встала, накинула на своє струнке тіло білий халатик та швидко покинула нас.

Кабан тим часом налив собі у келих спиртне, а також запалив сигару. Її запах моментально почав відчуватися у повітрі та став давити на легені, що я аж кашлянув, а очі засльозилися.

- Хлопці, чого стоїте, мов засватані? - запитав він, а у голосі простежувалася радість. - Пригощайтеся. Тут пійла на всі смаки.

Але ми ніяк не реагували. Стояли та дивилися на лисого чоловіка, який мав чудовий настрій. Він усміхався.

- Ви можете сісти, - знову сказав до нас, і лише після цього ми присіли на два крісла. Я втиснувся у той, що стояв ближче до басейну.

Мої сірі очі прикувалися до води, яка спокійно стояла у басейні. Останній мав доволі незвичне дно. Там містилася мозаїка. Різноколірні камінці показували цікаве зображення - русалку з рудим волоссям, яка розчісувала свої густі локони жовтим гребінцем.

- Людочка вельми гарна дівчина, але найголовніше - весела. Люблю молодичок із почуттям гумору, які вміють так жартувати, що потім живіт болить від сміху.

Такий чудовий настрій бандита лише нагнітав. Він, либонь, уже в думках тримав корову в руках.

- І чого ви такі кислі? - усміхався він. - Що з вами?

Я зиркнув на Дмитра, а він на мене. Що робити? Як почати? Кляте життя!

- Що сталося? - змінив Кабан свій тон голосу. Тепер він був серйозним та грізним.

Дмитро опустив голову, а це означало наступне. Я був повинен говорити про невдачу.

- Ви щось мені поясните? - зіщулив шеф свої маленькі оченята. - Га?

- Ми не змогли вкрасти корову, - сказав я

Кабан хмикнув та здійнявся на свої короткі ноги. Він засміявся. Чоловік не вірив моїм словам. Бандит став хихотіти низьким голосом, а далі кинув келих зі спиртним на підлогу. Скляна тара розбилася на друзки та заклала вуха. Буря почалася. Сподівався, що наш кінець настане швидко.

- Як не вкрали? - закричав Кабан. - Для чого я вас тоді найняв? Щоб одним місцем лише трусили та гроші отримували! Два бовдури! Чого мовчите! Але, що вам говорити! Ідіоти!

Ми не рухалися. Спостерігали за Кабаном, який кинув сигару до басейну, а далі схопив свій телефон. Він до когось подзвонив, а коли той невідомий здійняв слухавку, то сказав:

- Кеша, до мене! Візьме те, що треба! Стан – червоний!

Усе. Нам кінець, а у голові згадав крик папуги:

- Кеша, знеси голову! Знеси голову!

Кабан також жбурнув на підлогу смартфон та закричав:

- Ви розумієте, що та корова коштувала стільки грошей, що за них можна було купити якусь країну разом зі жителями? Га?

- Але, ми не вині, - подав голос Дмитро.

- Не винні! Серйозно! Ось із тебе і почнемо!

Я боявся подумати, що буде. Нині стояла така напружена ситуація у повітрі, як тут випалив:

- Якби мене не затримав патруль поліції, то все б вийшло.

- Який патруль? - хмикнув Кабан.

- Біля музею зупинив патруль. Вони ледь не арештували мене, стали перевіряти, а Дмитро тим часом уже проник всередину. Ми з ним домовилися, що зайдемо з різних сторін, а тут... Ми дійсно не винні, що так сталося.

Кабан слухав мою брехню, яку намагався говорити правдоподібно, адже від цього залежало моє життя, а також Дмитра.

- Усе так було? - кинув Кабан погляд на мого товариша, що позитивно кивнув головою.

Цієї миті до нас зайшли два охоронці зі словами:

- Ми тут.

- Хлопці, брехлива тривога. Вільні.

Два кремезних типи переглянулися, а далі покинули нас.

- Ненавиджу правоохоронців, - заскрипів бандит. - Вони вічно пхають свого носа туди куди не варто. Ти пам'ятаєш їхні прізвища.

Я негативно махнув головою.

- Фігово.

- Але зафіксував у голові дівку, яка мене зупинила. Її звати Дариною.