Глава 4.1. Костянтин: Мабуть, мені кінець

- Дурепа! Зовсім совісті не має! - лунало в мене в думках, поки я терпів біль, який мені завдала поліцейська. Вирішила показати, що вона грізна. Але якщо я десь її перестріну, то їй торба! Не знав звісно, що зроблю, але життя зіпсую!

Вона зникла, але у вухах досі лунав її дзвінкий сміх. Я дратувався. Ще ніколи в житті жодна дівка так зі мною не чинила. Ця Дарина принизила мене!

Показала, що вона головна! Така мала, а вже стерва! Я кипів від злості. Так проблем навалилося чимало, а тут...

Хитнув головою. Тямив, що варто заспокоїтися, адже зараз на горизонті майоріли абсолютно інші проблеми, які набагато серйозніші за кроличку з пістолетом, яка зацідила ногою по одному місцю.

Дмитро провалив завдання Кабана. Він мав украсти статуетку, але в реальності... Чорт! Я вийняв свій смартфон із кишені. На щастя, сьогодні взяв свій звичайний телефон, де не було контенту з криміналом. Тут містилися лише особисті дані та листування.

Навіть не уявляв, що могло б статися, якби зі мною був інакший смартфон... Але годі згадувати даний випадок.

Я набрав номер Дмитра, який відповів майже одразу:

- Слухаю.

- Ти де? - гаркнув я до нього, відчуваючи відлуння удару.

- А ти де? Тебе затримали?

- Якщо я тобі дзвоню, то значить відпустили! Вмикай логіку!

- Серйозно? Це не засідка? - питав товариш з осторогою в голосі. - Костянтине, ти не обманюєш?

- Дмитро, тягни до мене свою дупу!

- Буду через п'ять хвилин!

Кинув слухавку. Біль уже зник, а тому вирівнявся. Під шкірою пробіглися мурашки. Тільки зараз до мене дійшло, що сталося сьогодні. Мене обманула Анастасія, підвів Дмитро, а на додачу ледь не арештували... Фіолетовий їжак! Ще ніколи не мав такого паскудного дня!

Невдовзі перед очима з'явився Дмитро. Він спочатку визирнув із кутка будинку. Випхав свою морду, мов хитрий лис, а коли втямив, що "чисто", то вийшов, але при цьому зиркав у різні сторони.

Я дивився на нього зі злістю. Він провалив завдання. Не вкрав ту чортову корову! Але тут також була моя провина. Мав бути з ним, а Настя...
Навіть не знав на кого краще злитися. Ситуація так складно закрутилася, що нині шукати винного складно. А тому трішки стишив свою агресію.

- Чуваче, це чудо, що тебе не пов'язали, - сказав він, коли обережно підійшов до мене. Дмитро чекав, що я на нього накинуся.

- Забракло доказів, - відказав я. - Але ти також молодець. Одразу став бігти. А нічого, що ти міг сказати тій дівці...

- Що сказати? - запитав він.

- Що ми є акторами. Виставу репетуємо, - розвів руки в сторону. - Для чого варто було тікати?

Товариш стиснув свої тонкі губи в лінію. Він не знаходив слів.

- Чого мовчиш?

- А яка нині різниця? Тебе ж відпустили? А я просто піддався паніці. При тому ти ледь мене не вбив! Так почав психувати через справу. А нічого, що нас мало бути двоє? Якби не твоя Настя, то нині б проблем не мали! Поки я там життям ризикував, то ти бавився з донькою Кабана та винце пив.

Натиснув на хворе місце. Анастасія. Дмитро ще не знав, що у мене з нею не сталося здибанки, а тому виправив це:

- Настя мене підманула. Вона пожартувала з побаченням! - хмикнув я, згадуючи телефону розмову та її голосок, який сказав, що вона мене надурила.

Дмитро остовпів. Худорлявий хлопець покосив обличчя, а далі висловив:

- От, курка ряба! Пожартувала! Тепер нам Кабан голову знесе!

- Я тій курці хотів сьогодні пропозицію зробити, - зіщулився я від прохолодного вітру, що подув у мою сторону. - Навіть каблучку купив.

Мій товариш нічого не сказав, а тільки сів на лавку та взявся за голову. Я розумів його емоції, бо нині ловив аналогічне.

- Якби не твоя лялька та бажання скинути Кабана, то б нині все було ок, - почав дорікати Дмитро.

- Давай все скинемо на мене! - прошипів я.

Русявий махнув рукою. Ми поринули в німоту, яка тривала десь хвилин п'ять. Кожний із нас думав, що робити. Ми розуміли, що час невпинно біг, і десь через годину подзвонить Кабан та запитає:

- Де моя статуетка?

А що скажемо ми? На Марсі? На Венері? Це скоріше нам доведеться туди тікати від бандита, адже нині навіть не виображував, що на нас могло чекати. Либонь, смерть...

- Треба їхати до Кабана та казати правду, - сказав у голос.

- Костянтине, ти розумієш, що ми самі йдемо в пащу крокодила? Нам же всі кістки переламають, а далі шкіру знімуть...

- А які в нас варіанти? - запитав я. - Тікати? Нас знайдуть, а тому треба з гордістю зазнати поразку.

- А може ти в Насті попросиш порятунок? Я думаю, їй не хочеться, щоб з тебе фарш зробили…

Я розглядав подібні версії, але тут варто було розуміти, що це могло лише все погіршити. Шеф міг би лише сильніше розізлитися.

- Дурна вигадка, - відхилив його пропозицію.