Глава 3.2.

- Дарино, треба відпускати, - говорив Юрій. - Якщо ми привеземо його у відділок, то нас по голові точно не погладять.

- Я знаю, але розмова... Чорт! Це не чесно. Тут сидить справжній злочинець, а ми його відпускаємо. Я шокована!

Юрій тільки стиснув плечима, а я надула губи та зловила черговий погляд патлатого, що мене дратував.

- Гаразд, відпустимо, - хмикнула я. - Але якщо я знову його побачу, то точно затримаю та особисто притягну до Петра, щоб він розібрався з ним

- Без питань, - відповів колега.

Я заплющила очі та зробила глибокий вдих. Таким чином намагалася заспокоїтися, адже далі на мене чекає неприємна ситуація. Треба зняти наручники зі затриманого та щось сказати на знак вибачення. Якщо чесно, то у мене вперше у житті траплялося подібне.

Підійшовши до бандита, що сидів на лавці, я зловила його зухвалий погляд. Він, мабуть, здогадувався, що буде далі, адже ледь помітно посміхався.

Клац. І його руки звільнилися від металу, що його сковував. Парубок одразу став їх розминати та терти.

- Бідолаха, затекли лапки! - уїдливо подумала я, а далі Юрій промовив:

- Вийшло непорозуміння.

- Та невже? - пирхнув сіроокий. - Я думав, що мене вб'ють! Націлила пістолет, погрожувала! На таких працівників треба скарги писати!

Його слова мене неймовірно злили, що аж відчула, як усі органи всередині стиснулися, а кров зашуміла у вухах. Він своєю балаканиною знущався!

- Вибачте, - сказав мій напарник.

- Це жах, - демонстративно обурювався він. - Я вирішував свої справи з товаришем, а тут ваша працівниця!

- А чому тоді ваш друг так злякався працівника поліції? - запитала я, оскільки більше не могла мовчати.

Бандюга знітився. Він роззявив рота, але не знав, що сказати, а далі випалив:

- У нього фобія на людей у формі.

- Невже? - зіщулила свої карі очі.

- Так, - відповів він мені.

- Давайте без конфліктів, - втрутився Юрій. - Дарино, нам варто йти.

Я настільки сильно стиснула зуби, що аж заболіла щелепа. Хотілося Костянтину дати по писку! Нахаба!

Мої карі янтарі злісно глянули на Юрія, але погодилася. Вибору не було. Тому ми пішли. Напарник подався першим, а я за ним.

- А хто має стаканчики викидати? - почула бандита за спиною.

Розвернулася та глянула на молодика, який так солодко шкірив свої білі зуби, що аж нудило. Та взагалі щось він сам по собі був вельми медовий.

- Чого на мене лупаєш? Підбери своє сміття та викинь.

Частково він мав рацію. Мені варто було прибрати за собою, бо якось негарно виходило.

Тому розвернулася, схопила стаканчики та пішла до сміттєвого бака. Викинула паперову тару та думала йти, але не все так просто.

Коли швидко минала бандита, то він цапнув мене за руку та притягнув до себе зі словами:

- Кицю, якщо ти колись потрапиш мені на очі, то тобі буде непереливки!

- Та невже? - дивилася я на нього.

- Так, - підтвердив він.

- А мені здається, що все станеться навпаки. Якщо ти мені втрапиш НА ОЧІ, то моментально сядеш за ґрати.

- Ой, ти така мила коли злишся, - показав свої білі зуби.

Мій терпець урвався. Ногою зацідила йому по одному дуже болючому місцю. Він моментально відпустив мене та скоцюрбився.

- Ти нормальна! - прошипів він. - Якого чорта виробляєш?

У відповідь я засміялася та пішла. Буде знати, як мені розповідати, хто тут поганий!