Глава 3.1. Дарина: Замало доказів

Пістолет у даній ситуації був обов'язковим. Лише так можна було злякати злочинця, який не думав підіймати руки. Його сірі очі хихотіли з мене. Він вважав, що я блефувала! Далі це підтвердили його вуста.

- А ти знаєш, що ця штучка у твоїх лапках доволі небезпечна? Може людину вбити. Краще опусти її.

- Руки догори, - повторила я, сильніше стиснувши зброю, а він лише криво усміхнувся. Невже його так смішили мої слова?

- Кицю, давай не будемо сваритися. Я не хочу мати проблем, а також не бажаю створювати негараздів такій дівчинці як ти, - спокійно говорив він. - Тому опусти свій грізний пістолет.

Ніколи в житті не зустрічала такого нахабу! Киця, дівчинка... Що він собі дозволяв!

- Попрошу не говорити у мою сторону подібні слова! - суворо промовила я, дивлячись на нього. Паралельно відчувала, як тіло з кожною секундою все більше та більше напружувалося. Я не знала, що можна було очікувати від цього парубка, який раптово зробив у мою сторону один крок зі словами:

- Чому? Не подобається? То буду називати тебе «зайка».

- Не рухатися! - голосніше промовила я.

Сподівалася, що це його злякає, але дуже сильно помилилася. Він продовжував повільно йти до мене. Насувався, мов величезна шафа.

- А ти краще опусти зброю. І взагалі, хто тобі її дав? Скільки тобі років? Двадцять є?

Його слова мене дратували, але той факт, що він підкрадався насторожував. Думала зробити крок назад, але не можна. Тоді противник відчує мій страх, а цього не варто показувати. Якщо бандит бачитиме, що його жертва відступає, то це зна́читиме, що він виграв.

Тому твердо стояла на ногах. Пильнувала його очима та була готова до всього.

- Шановний, зупиніться! Якщо цього не зробите, то мені доведеться відкрити вогонь. Це не жарт!

- Яка ти кумедна! Прямо як та кроличка з мультика.

Між нами було десь метрів три. Відстань скорочувалася. Він йшов. Тепер бачила чіткіше його обличчя. Негідник мав великі сірі очі, високий лоб, прямий рівний ніс та чіткі вилиці. Вродливий парубок, але шкода, що пов'язаний з криміналом.

- Стояти, бо стріляю! - гримнула я, адже ситуація виходила за межі дозволеного.

- Яка ти грізна, - промуркотів він.

Бандит напросився. Довелося зробити постріл. Гумова куля полетіла в сторону ноги нахаби. Вона його не зачепила, але він злякався. Бандит не очікував, що "кроличка" зробить «гучно».

- Фіолетовий їжак! - скрикнув він та розгубився.

Я скористалася його станом. Поки він не втямив, що сталося, то заломила йому руки, поставила на коліна та швидко одягла наручники. На це у мене пішло десь п'ять секунд.

- Ти серйозно? - обурився він. - Ану відпусти мене?

- А ти гадав, що у мене сил не вистачить? - із перемогою у голосі промовила я. - Те, що ти два метри не дає тобі перевагу. А нині назви свої паспортні дані.

Він скривив своє гарненьке обличчя та зробив спробу розірвати наручники, але йому нічого не вдалося.

- Відпусти мене, бо якщо цього не зробиш, то на тебе чекатимуть проблеми. Мала, я серйозно!

Подібне чула мільйон разів. Усі вони говорили про якісь серйозні проблеми. Нас вчили не вірити такому, бо то хитрий психологічний прийом. Тому тиснула на своєму.

- Паспортні дані!

- Фоменко Костянтин,- заскрипів він.

- Вік?

- Двадцять сім!

- Місце роботи.

- Безробітний.

- Що робив тут? І про яку крадіжку йшлося?

- Не твоє діло, - гримнув він.

Раптово до нас долучився Юрій. Мій колега був захеканий та стурбований, а коли побачив на колінах зловмисника, то здивувався і запитав:

- Дарино, що сталося? Я чув постріл. Ти в порядку?

- Нічого особливого - злапала зловмисника, - відповіла я та коротко розповіла Юрію про подію. Костянтин тим часом люто позирав на мене. У його очах світилася злоба.

- Гадаю варто його обшукати, - промовила я до Юрія.

- А не багато ви собі дозволяєте? Хіба поліцію обходять особисті розмови? – обурювався парубок.

Але ніхто йому не відповів. Ми сказали йому піднятися, а далі мій колега провів обшук, що дуже не сподобалося бандиту.

- Якщо вже мацати, то хай це дівка робить!

- Не переймайся, мені це задоволення не приносить, - проказав Юрій.

Обшук нічого не дав суттєвого. У кишенях знайшли ключі від квартири, жуйку, декілька презервативів, серветки, а також каблучку.

- Крадена? - запитала я у злочинця.

- Куплена. Можу тобі, красуне, чек показати! Але спочатку руки звільни!

Очі Костянтина поїдали мене злістю. Він, мабуть, подумки проклинав мене усіма лайливими словами, що існували.

- Дійсно куплена, - підтвердив Юрій, що знайшов чек.