Глава 2.1. Костянтин: Шантаж брюнетки

Ранок четверга

Я дивився на величезного папугу, що сидів у клітці біля вікна. Та птаха чистила своє яскраве пір'я та час від часу говорила наступну фразу:

- Знести голову! Знести голову!

Ці слова висловлювалися доволі суворо та грізно. Птиця копіювала голос свого власника.

Нині разом зі своїм товаришем Дмитром знаходився у кабінеті дуже лихої людини - Кабана. Той чоловік контролював усіх бандитів міста та змушував танцювати під свою дудочку . Також він вирізнявся надзвичайною жорстокістю. Дуже багато ходило чуток про те, як він "розбирався" із людьми.

Либонь, "Знести голову" це ще легка версія смерті. Проте це стосувалося персон, які не корилися Кабану, чи були для нього конкурентами. Кожний хотів мати все під контролем.

- Якось ми довго тут сидимо, - сказав до мене Дмитро, заламуючи свої худорляві та вельми довгі пальці.

- У нас нема варіантів, - продовжував спостерігати за птахом, який пив воду. - Він нас викликав, а значить має справу. Тому не квакаємо.

- Та ясно, - відкинувся товариш на диван, а далі здригнувся через крик папуги:

- Знести голову! Знести голову! Кеша, знести голову!

- Мене лякає ця чортова курка! - обурився Дмитро. - Я ледь у штани не наклав! Чорт!

Я усміхнувся та обернувся до товариша

- Добре, що такого не сталося, бо диван на якому ми зараз сидимо коштує твої дві нирки.

- Як дотепно! - закотив Дмитро очі та склав руки на грудях.

Мене також починало дратувати, що Кабан так затримувався. Сам нас покликав, а нині ми годину сиділи у  кабінеті.

Останнім часом ми часто виконували його прохання та доволі успішно. За це увійшли в "клуб" його улюбленців. Це з однієї сторони було добре, бо від справ мали більше грошей, але одночасно стикалися зі заздрістю менш важливих каст. Кожний волів бути ближчим до шефа.

Але я жадав більшого - скинути Кабана з його місця. І для цього нині провертав одну цікаву аферу, що була дуже небезпечною. Але таке життя бандита. У нас кожний день, то ризик, який приносив велику кількість адреналіну.

Раптово відчинилися двері. До кабінету зайшов Кабан. Ми одразу встали та побачили чоловіка. І як виглядав найгрізніший розбійник міста?

Це був лисий мужик років п'ятдесяти. Він мав огрядну статуру та маленький зріст. Щодо дрібних деталей, то його чорні очі горіли жагою до грошей, а тонкі губи постійно смоктали сигару, яка диміла у його лівій руці. Кабан не нехтував цією шкідливою звичкою.

Ще однією зовнішньою особливістю була дуже глибока зморшка, яка ділила його лоб на двоє, що зі свого боку наганяло страх.

- Я радий вас бачити, - повільно йшов чоловік до свого столу, а далі впав на стілець та зробив затяжку. - Прикро, що змусив вас чекати на мене. Не міг прийти раніше. Були певні обставини.

Цієї миті маленькі цятки, які були очима бандита, зиркнули на мене. Від цього стало якось недобре. У голові промайнула думка, що він знав... Але Настя обіцяла, що мовчатиме. Але довіряти дівкам, то вельми небезпечна фігня.

- Ми все розуміємо, - сказав Дмитро.

- Та невже? - продовжував пропалювати мене очима Кабан, а папуга цієї миті закричав:

- Знести голову! Знести голову!

Від цього прикусив собі щоку та відчув смак крові. Фіолетовий їжак! Дурна птаха! Лякає до смерті.

- Валерію, цить! - гримнув чоловік зі сигарою до папуги та нарешті відвів свій погляд від мене у сторону.

Але пернатий улюбленець тільки розбушувався. Кричав та махав крилами. Це змусило Кабана встати та накрити клітку чорним простирадлом. Лише після цього настала тиша, і ми почули своє завдання.

- Ви маєте сьогодні вкрасти статуетку з музею, - говорив лисий бандит, розсівшись на своєму розкішному кріслі. Тут до слова варто було сказати, що кабінет був оформлений у стилі "дорого та багато".

- Ось адреса, де вона знаходиться, а також як виглядає. Одразу скажу наступне- лежить у другому залі біля гобелена. Її важко не помітити.

Я встав, щоб взяти світлину. Там була зображена корова, мабуть, зі срібла І це ми мали поцупити? Невже Кабану треба триста грамів того металу?

- Костянтине, бачу здивування на твоєму обличчі. Що не так?

- Ні, все добре, - усміхнувся я.

- Ти гадаєш, що ця крадіжка безглузда? Ні... Корова коштує до біса багато, а також вона... Проте вам це знати не потрібно. Ваша справа наступна - вкрасти статуетку для мене, бо якщо цього не зробите, то знесу голову!

У клітці на знайомі слова папуга подав ознаки життя. Почав знову біснуватися.

- Втямили? - запитав шеф.

- Так, - відповів Дмитро. - Ми все зробимо.

Після цього ми покинули кабінет Кабана та стояли у коридорі. Мали спускатися на перший поверх, але мене зупинили зелені очі. Поряд хиталася Анастасія.

Я знав, що це значить, але дівчина зовсім втратила страх. За дверима знаходився її батько, а вона... Невже хотіла, щоб у мене були проблеми?
Дмитро, який знав про мої цікаві стосунки, мовчки спустився вниз, а Настя хапнула мене за руку та потягнула до сусідньої кімнати.