Епілог

Я стояла на кладовищі з величезним букетом. Бузок цієї весни зацвів дуже рясно. Сліз не було. Стас тримав мене за руку, а я підтримувала його.

• Ти повинен залишитися сам і виговоритися, тоді буде легше для тебе! – промовила до нього.
• Мабуть і справді, так буде краще!

Поклавши букет на могилку, відійшла подалі, щоб він зміг поговорити і попросити пробачення у тієї людини, яка заподіяла йому стільки болю і зла. Здавалося, ми тільки познайомилися, а вже пройшло стільки часу. За цей період, я зблизилася зі Стасом і більше не ображаюся на те, що він зробив. Він став мені другом і за це я йому дуже вдячна. Я навіть помітила, що між ними з Ланою щось почало відбуватися і я за них дуже щаслива.

Мілану з Артемом заарештували і тепер цій су…загрожує чималенький термін. Хоча за таке, я б її засудила до смертельної кари. Мама виграла суд і дядько Микола залишився з носом, не отримавши нічого. У неї був інший адвокат, друг Алекса, який дізнавшись, що сталося, вирішив нам допомогти і довести справу до кінця.

Я чекала, поки Стас побуде на самоті. Телефон завібрував, тож відповіла на дзвінок.

• Ви де? – почула у трубці.
• Ми вже на місці, чекаємо на тебе!
• Я вже біля вас!

І справді за кілька хвилин, наблизився чорний мерседес і зупинився біля воріт кладовища. З нього, одягнений у все чорне вийшов Алекс, тримаючи у руках букет.

• Привіт, кохана! – поцілував мене. – Стас там?
• Так! Він залишився на самоті.

Чоловік одразу ж попрямував до брата. Я бачила, як вони обійнялися і ридали обидва, бо перед ними лежав їхній ворог….вітчим Олег. Саме до нього ми приїхали, бо це було потрібно моїм чоловікам, розмова і прощення. Пів години ми перебували на кладовищі, а потім  поїхали додому. Думаю від цього їм обом стане краще і дитяча рана нарешті загоїться, хоча ще потрібно багато чого обдумати.

• Які плани на вечір? – запитав Алекс брата.
• Іду на побачення! – посміхнувся. – Думаю, говорити до кого не потрібно?

Ми з Алексом переглянулися і посміхнулися.

• Можеш не казати, ми і так знаємо.
• Я радий, що ви вже дізналися про мене з Ланою. Тому, можливо влаштуємо сімейний вечір? – запропонував.
• Ми будемо тільки раді! – посміхнулася я.
• Тоді, до зустрічі!

Ми висадили його в місті, а самі поїхали до свого будинку. Я дуже рада, що все так закінчилося, кожен знайшов своє місце у цьому світі. Вороги – покарані, а ми всі – щасливі. І тепер, пригорнувшись до Алекса можу впевнено сказати, що своє щастя я заслужила, бо те, через що пройшли ми, повинно бути нагороджено. І так сталося, бо я отримала найкращого у світі чоловіка і впевнено можу сказати, що він – МІЙ!

Кінець

Дорогі мої читачі! Ось і остання сторінка! Вдячна всім вам, що були поруч зі мною увесь цей час. Історія закінчилася, але для наших героїв це лише початок. Тому, не сумуйте, адже коли закінчується щось одне, невдовзі розпочинається інше. Дякую за зірочки та коменти, вони неабияк підтримували і надихали мене. Усім удачі і щастя! 

                                                                              Ваша Ната Мрійлива