21

Ці кілька днів я не могла заспокоїтися. Зустріч, яка відбулася зовсім збила мене з пантелику. Я почала боятися, адже знала і розуміла, що стала мішенню для Стаса і його компанії. Третьою людиною у їх автомобілі був, як я і думала Артем. Думаю, через це вони і вирішили звести його з Ланою. Блін! Чому ж я раніше цього не зрозуміла? Шкода, що через мене постраждала моя найкраща подруга.

Алекс також нервував, постійно телефонував до мене на роботу. Я ж знала, що це не через сум, він хвилювався, адже знав, що його брат може заподіяти мені шкоду. Одного разу, я залишила телефон у сумочці і пішла на планівку, потім з Ланою сходили до кафе, а коли повернулися, зустріла схвильованого Алекса у своєму офісі. Він швидко підбіг до мене і   міцно притис до себе.

• Квіточко, нарешті! – не міг стримати емоцій. – Я тобі цілий день телефоную, а ти не відповідаєш. Я вже думав, що сталося щось страшне.
• Алексе! – поглянула на нього. – У тебе вже параноя, любий! Телефон напевне у сумці залишила, тож не бачила, що ти телефонуєш. Не потрібно хвилюватися так за мене!
• Вибач, дурню! – видихнув він і взяв мене за руки. – Скоріше б віддати борг, щоб спати спокійно!

Ми присіли на диванчик і я намагалася його заспокоїти. Знаю, що ці хвилювання були через мене. Але і сама переживала.

• Давай зробимо вечір релаксації і відпочинемо трішки! – прошепотіла йому. – Я приготує вечерю і ми влаштуємо невеличкий романтичний вечір у альтанці. Як ти на це дивишся?

Його очі загорілися, думаю я вгадала, як заспокоїти його.

• Тоді, можливо зараз поїдемо готуватися? – посміхався. – Зможеш відпроситися з роботи?
• Спробую! – поглянула на годинник. -  Хоча, зараз тільки 15.00.

Алекс відпустив мої руки і швидко  пішов по коридору. Я не встигла зрозуміти, що коїться, а він вже стукає до кабінету Олега Борисовича. Я стою з відкритим ротою, коли через мить він повертається.

• Ходімо! – бере мене за руки і по дорозі я хапаю свої речі.

Ми стрімголов мчимо вниз по сходинках і сідаємо до машини. Від такого руху, настрій одразу ж поліпшується і адреналін розходиться по крові.

Дорогою Алекс вмикає на повну гучність музику і В. Харчишин «Друга ріка» на весь голос співає: «Ти як, чи не проти….». Нам потрібен був цей відпочинок, бо від усієї цієї ситуації, яка склалася, можна було просто з’їхати з глузду.

• Що ти сказав Олегу Борисовичу, що він так швидко погодився мене відпустити? – дивилася на нього.
• Нічого особливого! – посміхався. – Сказав, що дуже скучив за тобою і хочу провести вечір наодинці.
• Ти здурів? – дивилася на нього і реготала. – Що він подумає про нас?
• Це вже його проблеми, кохана! – реготав він також. – Я ж сказав правду!

Музика і далі лунала з машини і ми мчали до нашої фортеці спокою.

Вечір і справді був романтично – спокійний. Ми вечеряли в альтанці, лунала легка музика. Саме час, щоб просити у нього про допомогу.

• Алексе! – поглянула на нього, коли тримала бокал з червоним вином. – Я б хотіла попросити у тебе про одну, маленьку послугу.
• Слухаю, кохана! – жував свій салат.
• У моєї мами проблеми. Дядько хоче відсудити половину будинку, який йому не належить. Чи можеш допомогти нам?

Він відсунув тарілку і уважно подивився на мене. По обличчю, було зрозуміло, що йому було непособі і я розуміла чому.

• Алексе! – зупинила його, коли він намагався мені щось сказати. – Будь ласка, любий заради мене. Я знаю, що ти ще ображаєшся на маму і все – таки, але…
• Я згодний! – зупинив мене. – Я зроблю все можливе, щоб допомогти їм, адже потрібно бути у гарних відносинах зі своєю майбутньою тещею, так?

Я з полегшенням видихнула і була задоволена.

• Думаю, поїдемо до них на вихідних, щоб ти швидше ознайомився з усіма паперами. Ти не заперечуєш?
• Звичайно, що ні, люба. Вони ж повинні нарешті дізнатися, з ким живе їх донька, правда ж?
• Ох і несподіванка буде для них! – я вже була у передчутті цієї зустрічі: мама і Алекс. Що несподіванка, так несподіванка.

Приємний вечір закінчився і ми повернулися до будинку. А далі, ви зрозуміли, що було наостанок…

У передчутті вихідних настрій одразу поліпшувався. Я вже давно не була вдома, дуже скучила за батьками і хотілося, немов птаха летіти до рідного гнізда. Хоча, невеличке хвилювання змушувало мене нервувати, адже не знала, як  батьки відреагують на такого гостя. За тата не хвилювалася, бо знала, що йому Алекс сподобається, а от мама… Її реакції на такого гостя, я передбачити просто не могла. Алекс теж трішки хвилювався, але моя підтримка дозволяла йому розслабитися.

Ми сиділи на терасі і розмовляли. Розмова була легка і невимушена. Ми обговорювали наші плани на майбутнє і завтрашню поїздку до нашого містечка.

• Ти не боїшся знайомства з моїми батьками? – поглянула на нього і ніжно провела рукою по його волоссю.
• Ні, кохана! – прижався до мого тіла. – Я більше нічого і нікого не боюся, лише одне мене хвилювало і досі хвилює. Це – поглянув мені в очі – втратити тебе, бо просто не уявляю свого життя без тебе.