18

Завтра відбудеться зустріч з головними керівниками. Олег Борисович ще з самого ранку запросив мене до себе, щоб перевірити чи все готове до зустрічі. Прямуючи до нього по коридору, руки тремтіли від хвилювання і здавалося, що ця тека з документами розлетиться по всьому офісі. А коли побачила в коридорі Геннадія Петровича з Алексом мало не впала. Надіюсь, що документи будуть в нормі, адже більшу їх частину я навіть в очі не бачила, бо ними займався Алекс. Раніше і не знала, що він так гарно володіє англійською мовою. Я першою пройшла до кабінету і положила теку на стіл Олегу Борисовичу.

• Ось вся документація, Олеже Борисовичу! – поглянула на шефа, коли до кабінету ввійшли вони. – Доброго ранку! – привіталася.
• Доброго ранку! – посміхнувся Алекс до мене.

Ми присіли за стіл і наші шефи перевіряли документацію. Алекс сидів навпроти мене і підморгував, а я не могла стримати свого хвилювання, щоразу поглядаючи на них.

• Молодець, Софіє Володимирівно! – радісно плеснув в долоні мій керівник. – І справді невеличке відрядження пішло тобі на користь. Все прекрасно складено і що найголовніше, зрозуміло!
• Дякую, Олег Борисович! – видихнула і поглянула на Алекса. – Але це не тільки моя заслуга, але і пана Олексія Андрійовича.
• Моя частина – юридична, пані Софіє! – посміхався промовляючи це. – А Ви і справді дуже гарно працювали, я дуже задоволений Вами… - хихикнув, - ну, в розумінні Вашою навченістю і володінню мовою.

Геннадій Петрович мабуть щось запідозрив, бо також посміхнувся.

• Молодці, друзі! – промовив він до нас. – І справді чудова робота. З вас вийшла і справді гарна, працьовита пара.
• Дякуємо! – відповів за нас Алекс. – Шкода, що так мало часу було відведено на цю копітку справу, хотілося б більше, правда Софіє Володимирівно?

Я почервоніла. Ну, навіщо він змушує мене соромитися!

• Повністю згідна з Вами, Олексію Андрійовичу! – поглянула йому у вічі.

Ми всі встали і чоловіки потисли руки, а Алекс поцілував мою, тернувшись, немов мій Тимко своєю щокою в неї.

• Що ж, до завтра, панове і пані? – промовив Олег Борисович. – Завтра прилітає наш керівник, тому угода буде підписана саме завтра. Що ж, зустрінемось на презентації.
• До зустрічі! – сказав Геннадій Петрович.

Ми вийшли з кабінету і він зупинив мене за дверима.

• Геннадію Петровичу! – промовив до керівника. – Я на хвилинку затримаюся, потрібно дещо обговорити з Софією Володимирівною.

Той посміхнувся і кивнув у відповідь.

Він почекав поки керівник піде, і притис мене до стіни.

• Ну, нарешті, кохана! – цілував мене і його рука блукала по моєму тілі, притискаючи сильними руками мої сідниці до свого тіла. – Я вже скучив за тобою.
• Алексе! – шепотіла і мліла від задоволення. – Я також скучила, хоча ми тільки вчора бачилися.

Його губи блукали по моїй шиї, але я не заперечувала.

• Алексе! – зупинила його, впершись руками йому в груди. – Досить, будь ласка, бо я себе вже не контролюю.
• І не потрібно, мила! – знову притис до себе і вже почав розстібати ґудзики на блузці. – Нехай всі знають, що ти моя.
• Думаю, що не варто цього робити! – повільно відштовхувала його від себе. – Це не місце для такої справи.
• Вибач! – застібнув піджак. – Я просто шаленію від тебе, дівчинко моя. Не можу зупинитися, коли торкаюся тебе. Я божевільний?
• Ні! – поправила йому краватку. – Ти – закоханий, як і я.

Я поцілувала його і він опустив мою спідницю, яка була повністю підтягнута до верху. Добре, що ніхто в той момент не вийшов, а головне Олег Борисович.

• Ти зібрала речі? – запитав він, коли ми підходили до мого відділу. – Як Лана відреагувала на це?
• Речі вже спаковані, любий! – він взяв мене за руку, коли ми опинилися біля дверей. – Лана все зрозуміла, тому і легко, можна сказати відпустила. Коли ти заїдеш по мене?
• Тільки звільнюся, одразу ж під’їду, добре? – він поцілував мене і це помітили мої колеги. – Кохаю тебе! – прошепотів наостанок.
• І я тебе! – ще раз ніжно торкнулася його губ.

Він пішов, а я як дурепа стояла і не могла відірвати від нього очей.

• Ох і красень, Софіє Володимирівно! – змусила мене прийти до тями Іринка.
• Ти про кого? – не зрозуміла.
• Про того чоловіка, що стояв з Вами. Це Ваш кавалер? – не могла вгамуватися вона від цікавості.
• Так, просто працювали разом! – присіла на своє крісло.
• Колеги не цілують в губи своїх колег! – почула голос Ілони. – Все ж таки загребла його?
• Ілоно, а тобі яка різниця? – поглянула сердито на неї. – Моє особисте життя, нехай тебе не цікавить, бо на роботу воно взагалі не впливає. Тому, залиш свій яд для когось іншого і не заздри, бо луснеш.