14

• Олексію Андрійовичу!- промовив Геннадій Петрович – Це Олег Борисович, керівник фірми «Старс», він буде куратором нашої угоди. Тож, приступіть будь ласка до опрацювання документів.

Він підійшов ближче і присів навпроти мене. Я боялася підвести свій погляд і поглянути на нього.

• Це - Софія Володимирівна! – відрекомендував мене Олег Борисович. – Наш перекладач.

І тільки тоді, наші погляди зійшлися, коли я протягнула руку вітаючись з ним.

Він дуже змінився. Відвів акуратну бороду, яка йому дуже пасувала. Діловий костюм ідеально сидів по фігурі і довершував його стиль. Він поцілував мені руку, на секунду затримавши кінчики пальців у своїй руці і поглянув на мене тим ж чаруючим поглядом, коли я вперше зустріла його.

• Дуже приємно! – сказав в кінці і відпустив руку.

Він зробив вигляд, що ми не знайомі, але це навпаки тішило мене. Навіщо комусь про це знати. Всю зустріч Алекс дивився на мене. Я не могла сконцентруватися і більшість слів, які говорив Олег Борисович – ігнорувала. Нарешті, все закінчилося і ми повільно розходилися. Я виходила останньою, зачиняючи за собою двері. Обернувшись, наштовхнулася на когось.

• Ой, вибачте! – промовила і підняла голову.
• Вибачаю! – протягнув Алекс, ніжно тримаючи мою талію.
• Відпусти, будь ласка! – поглянула суворо на нього. – Ще не вистачало, щоб хтось нас помітив. Не хочу лишніх пліток на роботі.
• Ти давно тут працюєш? – запитав не зводячи свій погляд з мене. – Ти дуже змінилася! Стала такою…дорослою! – не дав змоги мені відповісти на перше питання.
• Ти також змінився. Час ж не стоїть на місці і людям властиво змінюватися! – холодно промовила. – Працюю тут два роки.
• Я тебе раніше тут не бачив. Кілька разів минулого року був у вашому офісі, але тебе  - не помічав.
• Вибач! – намагалася оминути його. – Мені вже час іти і готуватися до зустрічі.

Він схопив мене за руку і притягнув до себе. За мить, я вже була в його обіймах. Алекс міцно притис до себе і прошепотів біля вуха.

• Як ж я скучив за тобою, моя квіточко! – протягнув останнє слово.

Мурашки забігали по шкірі і я знову відчула це тепло і аромат, за яким так сумувала.

• Софіє Волод… - почула за спиною голос Ілони і швидко відсахнулася від нього.
• Було приємно познайомитися, Олексію Андрійовичу. – промовила і повернулася, щоб іти. – До зустрічі!

Він посміхнувся і я пішла, залишивши його на поталу Ілоні, яка щиро посміхалася до нього. Вони почали про щось говорити, але я швидко пішла. Присівши за свій стіл, тільки тоді змогла розслабитися. Нічого собі зустріч! Не даремно говорять: « Від долі не втечеш!» Можливо це і справді – доля?!

По обіді до мене прибігла Лана. І так дивно було, що вона не примчала одразу ж після нашої з ним зустрічі.

• Ти бачила його? – заторохкотіла вона. – І як? Ох і красунчиком він став, Софіє! Просто, шикарний мужчина. Він і так був нічогенький, а тут… - закотила очі в посмішці.
• Досить, Лано! – перебила їй кайф. – Ми йдемо обідати чи ні? Чи і далі будемо обговорювати Алекса?
• Ще скажи, що в середині нічого не йокнуло при зустрічі з ним.
• Ні! – покивала головою. – Між нами все давно скінчено. Тому, нехай Ілона з ним розважається!

При одній згадці, що вона буде з Алексом, стало не - пособі. Не дуже хотілося б, щоб він був з цією сучкою. Я взяла сумочку і ми вийшли на вулицю. Кафе було неподалік офісу, тому можна було з легкістю перейти на інший бік дороги і завітати сюди на смачнючу каву. Це кафе, ми вподобали тільки сюди прийшли на роботу. Воно на вигляд зовсім непримітне, не таке шикарне, як навпроти, але дуже затишне. Маленькі круглі столики, накриті шоколадними скатертинами, плетені стільчики - створювали атмосферу затишку і чогось домашнього. Завжди привітні офіціанти і найголовніше – кава. Вона у них пречудова: запашна, з різними смаками і десертами до кожного із смаків.

• Доброго дня! – привіталися ми з офіціантом Ігорем, який привітно посміхався до нас.
• Доброго ранку, пані! – відповів. – Приємно Вас бачити, проходьте будь ласка до свого столика.

Молодець, Ігор. Завжди такий привітний і уважний до кожного клієнта. За два роки, він знав, що ми їхні постійні клієнти і наш столик завжди був вільний у цю частину доби.

• Дякуємо! – промовила я за нас двох, коли присіли за столик.
• Чого бажаєте замовити? – поглянув на нас.
• Як завжди, два лате і два тістечка «шоколадний фондан».
• Дякую за замовлення! – записав наші побажання і пішов до інших клієнтів.

Через кілька хвилин, хлопчина приніс наше замовлення і весело посміхнувшись, побажав приємного частування. А воно і справді було напрочуд приємним.

• То, ти розповіси про зустріч з Алексом чи ні? – поглянула на мене Лана, смакуючи десертом.
• Що саме тебе цікавить? – заінтригувала подругу.
• Ти ж знаєш, що мене цікавить – все. Від того, як він зайшов до зали, побачив тебе і про що ви говорили і т.д.
• Дивна ти, Лано! – посміхнулася. – Добре, розповім із самого початку.