12

Прокинулася від шуму за вікном. Сьогодні субота, що ж там відбувається ще й з самого ранку? Виглянувши у вікно, побачила вантажну машину біля будинку Алекса. Невже він приїхав? Люди голосно розмовляли, тож швидко зібравшись спустилася вниз, в надії побачити його. Накинула халат, кросівки і вийшла на вулицю. Пройшла кілька кроків і там помітила Стаса. Хотіла повернутися назад, але не встигла цього зробити. Він зупинив мене, голосно крикнувши. Я неохоче повернулася і натягнула посмішку на обличчя. Не дуже хотілося ще з ним про щось розмовляти, після всього того, що сталося.

• Привіт, мала! – зупинився навпроти мене. Як завжди в гарному вигляді, ніби нічого не сталося.
• Привіт! – поглянула на нього.
• Як у тебе справи? Щось дуже змарніла, останній раз, коли тебе бачив, виглядала краще?

Нічого собі поціновувач жіночої краси!

• Ага! – продовжив він. – Розумію, переживання і все таке.
• Тобі, яка різниця? – суворо поглянула і вже хотіла сваритися, але заспокоївшись, вирішила запитати про Алекса. - Як там Алекс?
• Цікаво, як там мій брат? – посміхнувся він. – Я знаю, що ви розійшлися. Тому, можу сказати з впевненістю з ним все набагато краще, ніж з тобою!

Я дивилася на нього і не хотілося вірити його словам.

• Це добре, що з ним все впорядку. Рада за нього.

Він підійшов ще ближче і став біля мене.

• Софіє! – прошепотів. – Я ж тебе попереджав, що натішившись, він тебе покине. Так і сталося. Ти ж мені не вірила, робила з мене ворога, а тепер? – оглянув мене з голови до ніг. – Я знаю, що тобі боляче і цим ти занапастила саму себе.
• Це все сталося через тебе! – вдарила його в груди рукою. – Якби не ти, ми б і досі були разом. Ненавиджу тебе! – сльози наверталися на очі, але я намагалася їх поглинути і не випустити назовні.
• А що мені потрібно було робити, коли я знав, що ти потрапила у його пастку! Повинен був дивитися на це і нічого не робити. – він взяв моє обличчя у свої руки. – Зрозумій! – поглинав мене поглядом. – Ти мені не байдужа, Софіє! Будь ласка, не вважай мене ворогом! Давай і далі спілкуватися. Мені важко без тебе!

Я не вірила його словам, бо розуміла, що Стас не простий і багато таємниць приховує, так і як я можу йому вибачити, якщо він розлучив мене з Алексом.

• Я тобі не вірю! Якби, ти хоча б трохи хвилювався за мене, то цієї ситуації не було б.
• Та, відкрий ти очі, Софіє! Ти страждаєш, а він – знову повернувся до Мілани.
• Не вірю! Ти обманюєш! – закричала я.
• Хочеш доказів? – розсердився він.

Я кивнула.

Він дістав з кишені якийсь конверт і протягнув його мені.

• Ось! Милуйся, якщо не віриш мені на слово.

Я в мить відкрила його і побачила фото на яких Алекс разом з Міланою. Він обнімав її і цілував, а далі фото з ліжка, де вони - кохалися.  Мені стало не по собі. Голова закрутилася і я мало не знепритомніла. Як він міг? Значить це все правда і я була одна із них. Одразу ж згадалися слова Мілани: «він натішиться тобою, а потім кине і знову повернеться до мене». Так і сталося.

• Все добре? – притримав мене Стас.
• Все в нормі! – важко відповіла, ковтаючи повітря.
• Вибач, що змушений був показати тобі їх, але так би ти не повірила.
• Мені час повертатися додому.

Стас зрозумів і відійшов на кілька кроків, а потім різко повернувся промовивши:

• Забув тобі сказати, ми більше не сусіди. Алекс продав будинок. Тож, щасливого життя з новими.

Це мене добило остаточно! Він продав будинок і з ним все те, що поєднувало нас.

Повернувшись до будинку, залізла під ковдру. Як він міг? Невже, я нічого для нього не значила? А я йому ж вірила.

Дуже важко викреслити з серця людину, яка там сильно вкорінилася. Мені було важко повірити в те, що його більше немає у моєму житті. А все так гарно починалося і я думала, що ніколи не закінчиться, але це все реальне життя, яке приходить на зміну казці. Якби не ті фото, які показав Стас, я б йому ніколи б не повірила. Взяла телефон і знайшовши номер Алекса хотіла передзвонити і вияснити все, як було насправді, але щось зупинило мене. Тож, нажала «видалити зі списку» і Алекса більше не було ні в телефонній книжці, ні в моєму житті.