10

Нарешті настав вечір і біля 19.00 зателефонував Алекс. Я вже чекала на нього, тож піднявши слухавку, сказала, що виходжу. Одягнула жакет і вийшла до нього. Алекс, як завжди стояв біля машини із своєю незмінною посмішкою. Одягнений, немов з обкладинки з тією ж харизмою і ніжністю в очах.

• Привіт! – обійняла його і він притиснувши мене до себе, ніжно поцілував.
• Як ж я скучив за тобою, дівчинко моя! – шепотів і не відпускав зі своїх обіймів.
• Я теж сумувала за тобою. Думала, що не витримаю, коли ти сказав, що не приїдеш на вихідні.
• Вибач, що засмутив тебе. Але я реабілітуюся сьогодні!
• Ти вже це зробив, коли приїхав до мене.

Палкі обійми закінчилися, коли ми сіли до машини. Сьогодні він був знову на своїй Тойоті.

• Куди поїдемо? – поглянула на нього.
• Не поспішай, ти скоро все дізнаєшся, я тобі обіцяю, -  і машина рушила.

По дорозі ми слухали музику і розмовляли. Алекс і справді був дуже гарним співрозмовником. Вмів і вислухати і підтримати, а ще мав прекрасне почуття гумору, що при першій зустрічі я б не сказала, що він такий веселий. Все ж таки веселощі – веселощами, але я вирішила поговорити про Стаса.

• Алексе. А як справи у Стаса? – поглянула на нього.

Його обличчя похмурніло і посмішка, яка кілька секунд сяяла на його обличчі зникла.

• Нічого доброго не має. Знову зв’язався із тими відморозками і потрапляє з однієї халепи в іншу. Ти мені вибач, але думаю не варто тебе грузити нашими проблемами.
• Він приїздив до мене в понеділок – випалила на одному диханні.

Алекс зупинив машину на узбіччі і шалено поглянув на мене.

• Нічого тобі поганого не заподіяв? – прискіпливо подивився.
• Він знає про нас і не може звикнути до цього. Йому важко, Алексе.
• Чорт! – стукнув руками по кермі. – Я знав, що так буде. Він не відчепиться від нас, поки не розлучить.
• В якому розумінні? – не зводила з нього очей. – Він може так вчинити з тобою?
• Софіє! Будь з ним дуже обережна. Хоча він і мій брат, але я не в змозі контролювати його. Тому, не зустрічайся з ним більше. Домовилися? – Алекс притягнув мене до себе і поцілував. – Тільки так, ти будеш в безпеці.

Я не знала, що й сказати. Цим Алекс налякав мене.

• Ти злякалась, дівчинко моя? – поглянув на мене. – Все буде добре, якщо ти будеш обережна.
• Я надіюсь! Машина Мілани стояла сьогодні біля вашого будинку.
• Що? А вона, що тут забула?
• Алексе! – вирішила запитати те, що мені так давно боліло. – Скільки часу тривали ваші стосунки?
• Кілька років. – відвів він свій погляд від мене. – Я жалію про це, але в той час, мені вона була потрібна. Так і заміж за Андрія вона вийшла на зло мені, бо не дочекалася того, що хотіла.
• А ти не боїшся, що вона помститься тобі?
• Що ти. Вона вже заспокоїлась. Мілана розумна жінка. Напевне вже іншого коханця знайшла.

Краплини сумніву закралися в моїй голові. Думаю, нам не варто недооцінювати цю жінку. Але, про свої роздуми я не хотіла говорити Алексу. Можливо все не так і вона і справді забула його. Хоча, такого чоловіка як мій Алекс, не швидко забудеш.

Він завів машину і ми рушили далі. На вулиці вже було доволі темно і я не розуміла, куди ми прямуємо. Не витримавши поглянула на нього.

• Алексе! Куди ти мене везеш? Ми вже годину їдемо, а ти ніде не зупиняєшся.
• Тобі страшно? – посміхнувся. – Він взяв мою руку і поцілував пальці. – Не хвилюйся, зараз ти все зрозумієш. Ми майже на місці.

Перед тим, як під’їхати до обіцяного сюрпризу, він зупинився і зав’язав мені очі. Хвилювання зашкалювало і коли, я відчула, що машина зупинилася не могла його заспокоїти. Алекс обійшов машину і допоміг мені вийти. В такій темряві, він провів мене кілька метрів і я почула гучний шурхіт, ніби щось горить і надувається. Відкривши мені очі, спочатку не зрозуміла, що це і де ми. Передімною постала величезна повітряна куля.

• Що..? – не стримувала емоції, коли побачила її – Ти..як … - із криком обернулася і впала у його обійми.
• Літати не боїшся? – лише запитав він.
• З тобою – ні! Ми що, зараз полетимо на ній? – поглядала на нього і на кулю?
• Звичайно. Для чого ми тут?

Ми підійшли і привіталися з командувачем цього неймовірного корабля. Алекс допоміг мені ступити на неї і примостившись зручно один одного в обіймах, ми полетіти. Як ж це було прекрасно! Я ще ніколи не відчувала такого припливу радості, щастя, якоїсь неймовірної ейфорії. Алекс дістав з кошика великий букет нарцисів і посміхаючись вручив його мені. Я поцілувала його і швидко опинилася в його обіймах.

• Дякую! – прокричала. – Ти найкращий чоловік у світі!

Він посміхався, а з ним і Олег, наш керманич. Потім, ми відкоркували шампанське і насолоджувалися нічними краєвидами. Це було неймовірно! Навколо лише ми і зорі!