9

Будильник розбудив мене дуже вчасно, адже потрібно збиратися на пари. Одразу ж повернула голову в той бік, де спав Алекс, але його вже не було, лише приємний аромат парфюму залишився на подушці.  Я вдихнула цей рідний для мене аромат і пішла до ванної. Батьки повернулися додому, коли  вже збиралася на пари.

• Привіт! – посміхнулася до них і поцілувала маму в щоку, - і бувайте!

Швидко одягнула жакет і вибігла з будинку. Настрій після вчорашньої ночі був бездоганно чудовий. Біля університету завібрував телефон. Знову СМС від Алекса!

«Доброго ранку, моя мила квіточко! Вибачай, що втік від тебе, не дочекавшись поки, прокинешся,  але потрібно було їхати на роботу. Тому, вибач. Надолужимо все іншим разом. Міцно цілую! Твій Велетень

P.S Ти така мила, коли спиш! Так би і з’їв тебе»

Цей невеличкий лист підбадьорив мене ще більше. Я посміхнулася і вирішила швидко відповісти. Тому, зупинилася біля загорожі під університетом. Я не помітила, як підійшла Олеся і штовхнула мене в плече.

 – Дивись куди йдеш! – крикнула я.

• А що сталося, коханому папіку смс пишеш? Щось давно його тут не було. Не залишив раптом, він нашу принцесу? – підійшла ближче до мене.
• Не дочекаєшся! – просичала я і відштовхнувши її пішла до навчального корпусу.

Як ж мені набридла ця Олеся! І не знайдеться людини у групі, яка б її покарала. Чому завжди цим мажорам хочеться знущатися над слабшими за них? Нічого, думаю вона своє покарання колись отримає і тоді я буду від цього щаслива, але думаю, що не тільки я!

Телефон зазвучав, коли я поверталася після пар додому. Стас! Що ж робити? Не хотілося сьогодні з ним розмовляти, адже після вчорашньої ночі я зробила свій вибір, хоча думаю він не сподобається йому. Тож, вирішила не відповідати на дзвінок і поклала телефон до сумочки. Він ще кілька разів телефонував, але я так само не відповіла. Перед закінченням семестру, потрібно було ще багато вивчити, адже вже через тиждень перший залік, а потім і екзамени. Тож, перевдягнувшись зайнялася навчанням, конспектуючи матеріал. Цей процес зайняв увесь мій вільний час, тому закінчила все майже опівночі. Якби не голодний шлунок, що подав сигнал сильним бурчанням,  що хоче їсти, я б і далі працювала. Мабуть цю наполегливість у навчанні успадкувала від батьків. Вийшла на кухню, коли всі вже спали. Знаю, що на ніч не потрібно їсти, але змушена була, бо пропустила вечерю. Думаю, мама кликала мене, щоб поїсти, але музика в навушниках не давала змоги почути її голосу.

Тимко зашкрябав у вхідні двері, тож я впустила його.

• І ти їсти захотів, блудко? – взяла його на руки і насипала корму. – Молодець! Будемо разом потім зайві кілограми відпрацьовувати!

Зробивши собі бутерброд, помаленьку наминала його, коли у вікно хтось кинув камінець. Злякавшись, повільними кроками підійшла до вмикача і вимкнула світло. Присіла біля вікна і одним пальцем відгорнула фіранку, утворюючи непомітну шпаринку. Хто це може бути? Потім камінець знову влучив у вікно. І я не витримала і встала на весь зріст. Біля свого джипа стояв, як ви думаєте хто, звичайно ж Стас. Він посміхався і махав мені рукою. Чого йому потрібно? Він рукою позвав мене на вулицю, бо телефон я не взяла на кухню. Що ж потрібно йти, адже він точно не відступиться. Накинувши куртку, в кімнатних тапочках я  рушила до нього на вулицю.

• Привіт, мала! – поцілував мене у щоку. – Чому не відповідаєш на мої дзвінки?

Я не знала, що йому відповісти, бо не хотіла виправдовуватися.

• Не хотіла зі мною розмовляти? – суворо поглянув мені в очі.
• Чому ти так вирішив? – не відводила свій погляд. – Просто, не мала часу, щоб відповісти.
• А на брата час був?
• Не зрозуміла, що за образи. Я не збираюся перед тобою виправдовуватися, бо це безглуздо. Ти для цього подолав стільки кілометрів, щоб вияснити стосунки, яких немає?
• Вибач, вибач Софіє! – він намагався мене обійняти. 
• Не потрібно всього цього, Стасе! – зупинила його.
• Йому можна, а мені – ні? – він, немов скеля навис надімною. Стало трохи страшно, бо я не знала чого від нього чекати, тому відійшла на крок назад.
• Стасе! – намагалася заспокоїти його і відвести від себе небезпеку. – Давай не будемо сваритися, цього я не дуже хочу. Я втомилася і хочу сильно спати. Тому, давай розійдемося і будемо далі дружити.

Після моїх слів він змінився на обличчі.

• Дружити? – повторив останнє моє слово. – А якщо я не хочу бути твоїм другом, бо ти мені дуже сильно подобаєшся, що тоді?
• Стасе, не треба! – зупинила його. – Я свій вибір зробила, і він на жаль не на твою користь.
• А в користь Алекса? – його очі палахкотіли вогнем. Гнів наростав у ньому з кожною секундою все більше і більше. – Не розумію, блін! – відвернувся він від мене. – Не розумію, що ви всі в ньому знаходите? Софіє! – обернувся знову до мене і взяв за кисті рук. -  Він ж старий для тебе, чи тобі подобають пенсіонери! А я молодий, повний сил і дуже хочу бути з тобою, чому ти мене ігнориш?
• Стасе! Серцю не накажеш! – він сильно стис мої руки і я відчула, як вони затекли. – Відпусти, будь ласка. Ти робиш мені боляче!
• А ти мені! – він відпустив їх і вийнявши сигарету запалив.