4

У такій незрозумілості пройшло ще декілька днів. Алекса я майже не бачила, адже була постійно зайнята та і великого бажання не було його зустріти. Єдиний раз, ми зустрілися, коли я шукала знову ж таки Тимка. Але ми лише привіталися і все.

Наближалися вихідні. Погода була пречудова, тож сьогодні до університету можна одягнути щось особливе. Переглянувши свій гардероб, взяла улюблену зелену сукню, яка гарно лягала по моїй фігурі, взула туфлі на підборах і легку чорну куртку. Гарно нафарбувалася і вийшла з будинку. Батьків вже  не було, тож не хотілося снідати на самоті. Вирішила, попю кави з круасаном в кафе, навпроти універу. Взяла сумку і вийшла з будинку. На вулиці, як завжди казково. Всі дерева вже повністю покрилися цвітом і рої бджіл закружляли навколо них.

Задзвенів телефон. Невідомий номер.

• Алло! – відгукнулася.
• Привіт! – почула чоловічий голос. – Дуже гарно виглядаєш!
• Привіт. Дякую! А це хто? – не могла зрозуміти таємного співрозмовника.
• Ти не впізнала? – хихикнув. – Це Алекс.
• Стоп! А де ти взяв мій номер телефону? – розгубилася.

Якраз проходила біля його будинку і він вийшов з – за воріт. Посміхаючись, зупинив мене.

• Ти до університету прямуєш? – запитав.
• Так. То де ти взяв мій номер?
• А! – поправив гарно зачесане волосся. – Твоя подруга дала, Лана здається.
• Тоді зрозуміло!
• Тебе підвезти?

Я завагалася. Але дуже багато запитань змусили мене прийняти пропозицію.

• Буду не проти, бо на таких підборах важкувато йти.
• Згідний з тобою.

Він повернувся до свого будинку і я почула, як завівся двигун. Хвилина чекання і він виїхав на дорогу, відчинив мені дверцята, я сіла на переднє сидіння і автомобіль рушив.

• Алексе! Я хочу в тебе дещо запитати, якщо ти не проти!
• Що саме тебе цікавить? Хоча я вже і сам здогадуюся.
• Я хочу дізнатися, хто така ця жінка?

Легка посмішка з’явилася на його обличчі.

• Моя давня знайома. А чому вона тебе так зацікавила? – він поглянув на мене. – Ти що, приревнувала?
• Зовсім – ні! – опустила голову. – Просто, я часто бачу її в тебе у будинку, ти її ніжно торкаєшся, тому подумала, що вона твоя дівчина.

Алекс різко зупинив машину. Я не зрозуміла, що відбувається, бо ми ще не приїхали.

• Софіє! – поглянув на мене і взяв мою руку. – Ти думаєш, якби у мене була б дівчина, то я б запрошував тебе на концерт? Чи можливо – поглянув у вікно – говорив тобі, - знову поглянув на мене- що подобаєшся мені?
• Я не знаю, бо заплуталася.
• Повір, найменше що я хочу, щоб ти на мене ображалася і вважала якимось негідником.
• Я так і  не вважаю, просто то ти зі мною, то різко встаєш і йдеш до неї.
• Я зрозумів, що ця ситуація трохи заплутана, тому пропоную зустрітися на гойдалці, у тебе біля будинку. Запросив би до себе, але знаю, що не прийдеш. Як ти на це дивишся?
• Згідна. Тільки давай, коли заснуть батьки. Не хочу їх шокувати.
• Домовилися! – і він ніжно поцілував мені руку.

Від цього поцілунку тепло розійшлося по тілу і на моєму обличчі зявилася невимушена посмішка. Він також посміхнувся. Машина рушила і вже за кілька хвилин ми зупинилися біля універу. Він вийшов з автомобіля і відчинив дверцята. Галантно подав мені руку і я вийшла. Мої одногрупниці якраз йшли на пари, побачивши нас стояли з розкритими ротами, найбільш приголомшеною була Олеся. А мені це було, неначе бальзам на душу.

• До зустрічі! – прошепотів на вухо, ніжно мене обійнявши.
• Бувай! – посміхнулася.

Алекс повернуся до машини і поїхав, а я швидко пішла до навчального корпусу, зробивши вигляд, що не помітила дівчат.

Коли ввійшла до аудиторії, Лана була на місці. Помітивши, як я посміхаюся, почала розпитувати.

• Ти що, в лотерею виграла? – посміхнулася.
• Можливо. Алекс запросив на побачення! – на одному диханні повідомила радісну новину.
• Серйозно? – не стрималася Лана і щоб приглушити свій писк, закрила рот рукою. – І куди він тебе запросив?
• До мене на гойдалку! – засміялася.

Вона також почала реготати.

• Ох і насмішила! Я думала запросив у кафе чи наприклад, в ресторан! Гойдалка! – вона не могла спинитися.

До аудиторії зайшла Олеся і зупинилася біля мене.

• Класного папіка собі прихватила. Дивись, бо вкрадуть! – і єхидно посміхнулася.
• Надіюсь не ти? – поглянула на неї і так само посміхнулася.
• Все можливо! – і попрямувала на своє місце.
• От, коза! – сказала Лана. – Думає, якщо має багато бабла, то і всіх гарних хлопців забере! Не дочекається!