3

Понеділок підкрався непомітно. Сонце блиснуло у вікні і його промені змусили мене прокинутися. Ненавиджу понеділки! А особливо, коли потрібно йти на пари, а голова розколюється після гуляння.

• Софіє! – підійшла до мене мама і потрусила за руку. – Прокидайся! Час снідати і на навчання.

Хоча б раз сказали: «Побудь, донечко вдома і виспися добре!». Але, на жаль таких слів я ніколи не почую.

• Я вже прокинулася! – промовила і підняла голову. Кімната закрутилася і я вирішила ще трішки полежати.
• Що, важко? – сердито поглянула мама. – Менше потрібно було вчора гуляти, ти знала, що на навчання потрібно йти.
• Мамо! – важко промовила. – Не починай, будь ласка. Один раз трошки випила і вже скандал. А що було б, якби я кожних вихідних вживала?

Вона нічого не відповіла, а швидко вийшла з кімнати. Набридли вже! Хвилину ще полежала і встала. Пішла до ванної і прийняла теплий душ, бо для холодного не вистачило сміливості. Трішки полегшало, тож почала збиратись. Для занять обрала чорні джинси і блузку білого кольору. Привела обличчя в порядок, бо після вчорашнього воно було трохи пом’яте і розпустила волосся, гарно пришпиливши його позаду. Ніби нічого вийшло! Тож, спустилася вниз із надією, що батьків вже немає. Але, вони сиділи за столом, чекаючи на мене.

• Доброго ранку! – промовила, але відповіді ніякої.

Я вирішила також не звертати на їх уваги, бо вважала, що нічого поганого ним не зробила. Випила чашечку кави і встала, щоб піти взуватися.

• Ти нічого не хочеш нам пояснити? – зупинив мене тата голос.
• А що саме вас цікавить? – перепитала.
• За вчорашній вечір? Що ти прийшла п’яна? З ким ти була?
• Мабуть забагато запитань ви ставите. Я все ввечері вам поясню. А зараз, вибачте, але я спізнююся на пари.

Взувши свої чобітки і одягнувши пальто, взяла сумку і вийшла з будинку. Весна розійшлася на повну. По вулиці цвіли яблуні, груші і їхній цвіт, зриваючись із гілок легенько котився додолу, неначе сніжинки. Я не втрималася і коли повіяв вітер із цвітом закружляла з ним у хороводі. Я засміялася від того, що зробила і поглянувши на сонце пішла далі. Пройшла кілька метрів і біля мене зупинилася машина.

• Привіт, красуне. Тебе підвезти?

Я обернулася на голос. Алекс опустив скло і дивився на мене в очікуванні відповіді.

• Дякую! Але, я краще пройдуся. Потрібно перед парами освіжити голову.

Його обличчя посуворішало і зникла посмішка. Вмить вікно зачинилося і машина рушила на повній швидкості, завиваючи. Нехай не думає, що він може крутити мною, як захоче! Я теж гордість маю. Повернувши за ріг, мене чекала несподіванка. Алекс стояв біля кафе і тримав в руках каву.

• А тепер? – посміхнувся він і простягнув мені мій улюблений напій.
• Добре! – посміхнулася. – Вмовив!

Він відчинив дверцята і сів за кермо. Машина повільно рушила по вулиці. Я смакувала свій напій і краєм ока спостерігала за ним. Темне волосся, гарно зачесане у зачіску переливалося на сонці, а чорні очі, немов дві вуглини глибоко пронизували і здавалося б діставали аж до самої душі. Акуратні вилиці і пухкі, соковиті губи, які хотілося цілувати і цілувати. Його шкіра не була темна, як зазвичай у карооких людей, а навпаки бліда і чиста, немов сніг взимку. А ще маленька родимка біля правого ока. Він виглядав дуже гарно, але багато чим відрізнявся від моїх однолітків.

• Чому мовчиш? – поглянув на мене. – Не хочеш говорити? Чи образилася на мене?

Звичайно, що образилася, так обломав мене з поцілунком, але я ж йому цього не розповім.

• Вибач, але якось не хочеться говорити.
• Якщо не хочеш, то будемо слухати музику.

І він на повну увімкнув аудіосистему. Якраз звучала моя улюблена композиція гурту Скай «Я б все віддав, за те, що була б….». Я підспівувала, а він посміхався.

• Подобається цей гурт? – запитав.
• Обожнюю його! – задоволено промовила.
• А на концерті була?
• Ні, ніколи. А дуже хотілося б піти. А ти?
• Я не дуже люблю такі пісні. Більше - Океан Ельзи.
• Мені також подобається цей гурт.
• Зупинись, будь ласка! – загукала я, бо вже були біля університету. – Ледве не проїхали.
• Ти тут навчаєшся? – зупиняючись запитав.
• Так. Дякую за каву і що підвіз. Бувай! – промовила і закрила дверцята.

Задоволена пішла до університету. Я не дала йому шансу щось сказати, а він мабуть хотів ще про щось поговорити. Так йому і треба! Почувши за спиною, як рушила машина, по дорозі зустріла Лану. Вона зняла окуляри і ми поцілувалися.

• Привіт! – промовила вона. – Розкажи, що було вчора, бо я нічого не пам’ятаю.
• Привіт. Це і добре, що нічого не пам’ятаєш. Якби не я, то тебе вчора твій «милий» зґвалтував би, а мене – Іван.
• Ти що, серйозно! – зупинила мене вона. – Як? Ми ж були в клубі? Там ж куча людей?
• І що? Тебе це не зупиняло. Ти лежала на диванчику наполовину роздягнена, а твій Андрій на тобі.