2

Ніч тільки почала набирати обертів, а я вже виспалася. Чи це переліт дався в знаки, а можливо цікавість розбурхувала на стільки мою уяву, що сон відлетів від мене, неначе швидкісний літак. Взяла телефон. Перелистала весь фб, а потім і інстаграм, а результату – 0. Встала і поглянула у вікно. Місяць освітлював все подвір’я, відчинивши вікно вдихнула пахощі дерев. Що ж робити? Тож, одягнувши теплого светра, вирішила вийти на вулицю і подихати свіжим повітрям. Тихенько прослизнувши, легко відчинила вхідні двері і вийшла на вулицю. І справді була казкова, весняна ніч. Я пішла в садок, де у нас під самими плодовими деревами стояла велика гойдалка. У дитинстві я обожнювала гойдатися тут, бджілки кружляли навколо дерев і збирали запашний нектар, у траві цвіркотів цвіркун і вітер легенько колихав листя. Але, вночі ніколи ще не приходилося тут бувати. На стільчику – гойдалці лежав великий плед, взявши його я присіла на лавочку і обмотала себе ним. Різноманітні думки роїлися в моїй голові і одне не давало мені спокою.

Я почула, як завелася машина і мій сусід вийшов на вулицю зі своєю дамою. Спочатку він ніжно пригорнув її до себе, а потім пристрасно поцілував. Знаю, що підглядати не гарно, але цікавість взяла верх і я підійшла ближче до паркану. Зараз, я могла їх роздивитися краще. Жінка була дуже гарна. Шикарна сукня, облягала її тендітну фігуру. Зачіски вже не було  (звичайно, не в карти ж вони там грали), лише темне волосся спадало хвилями по плечах. Вона горнулася до нього. Я перевела свою увагу на чоловіка. Волосся, яке було гарно зачесане і створювало елегантну стрижку, було скуйовджене, невимушена посмішка, яка гарно гармоніювала із  його волоссям здавалася не такою грізною, яку бачила сьогодні. Сорочка була до половини розстібнута і з – під неї виднілося мускулисте тіло. Я заздрила їй, бо дуже хотілося і собі опинитися у його обіймах.

Ще минуло кілька хвилин і він посадив її до машини. Вона посигналила і машина рушила. Я знову потихеньку почала прокрадатися назад до гойдалки. Суха гілка тріснула і я швидко присіла. Краєм ока помітила, які він обернувся, але повернувся до будинку. Так, тоді думала я. Скориставшись моментом, швиденько побігла назад до гойдалки.

• Ух! – видихнула і промовила сама до себе. - Ледве не попалася! – лягла на лавочку і закрила очі. Легеньке погойдування заспокоїло мене і я далі розбирала думки, що мене мучили.
• Не спиться? – почула за спиною незнайомий голос і ледве не впала.

Біля мене у всій своїй красі стояв він. Помітивши, що мене налякав почав вибачатися.

• Вибачте, будь ласка, що Вас налякав. Просто почув шурхіт за парканом, думав злодії, а тут така гарна, нічна мавка.

Він поглянув на мене.

• Я Олексій. Можна просто, Алекс. – протягнув свою руку.

Швидко оговтавшись, відповіла:

• Софія – і взяла його за руку для вітання. -  Так, не спиться, от і вирішила вийти на свіже повітря, в надії, що прийде сон.
• Я брехати не буду, що вийшов подихати повітрям, ти напевне і сама все бачила.

Звичайно, що бачила все і нічого на це не хотілося відповісти, бо не моя справа.

• Можна біля тебе присісти? – запитав.
• Будь ласка! – підсунулася я.

Він присів біля мене. Помітивши, що чоловік так і не одягнувся, запропонувала свій плед.

• Дякую! Але мені і так жарко! – і поглянув на мене. Темні очі, неначе дві вуглини обпікали кожну частинку мого тіла. Мені і не потрібно було щось говорити, я і так все розуміла.
• Давно сюди переїхали, бо раніше вас тут не бачила? – вирішила вияснити, чому він тут не проживав.
• Кілька місяців. Давно тут не був, тільки вступив вчитися і поїхав звідси. Але і не варто було цього робити. Бо…- замовк і задумався.
• Бо що? – відчула, що розв’язка таємниці вже так близько.
• Бо так було потрібно і не називай мене більше на «Ви», відчуваю себе старим дідом.
• Вибачте.., ой вибач! Ти ж за мене старший, тому так і зверталась.
• І що? Хіба вік може бути причиною для кохання?
• Кохання, ти про що? – не стрималася я.
• А можливо, я закохався в тебе з першого погляду, як думаєш таке буває? – і його рука ніжно сковзнула по моїй руці. Я швидко відсахнулася.
• У моєму випадку – ні! В кохання я не вірю, а з першого погляду, тим більше – думав, що натрапив на наївну дівчинку, яка одразу ж розтане від гарних слів.
• Я і нічого такого не хотів сказати, просто ти мені і справді сподобалася. Давай дружити? – запитав.

Що я могла вдіяти з собою.

• Давай! – промовила і вдарила йому «п’ять».
• Тоді, бувай Софіє. Мені потрібно вже йти,  до зустрічі.

Олексій встав і поцілував мені руку.

• Дякую за турботу! – прошепотів на останок.
• Будь ласка! – все, що могла сказати.

Він пішов, а я ще й досі відчувала, як пече рука від його поцілунку.

Кілька хвилин ще посиділа і до мене прибіг ще один кавалер.

• Тимко! Ах, ти ж бешкетник! – йорзала кота у своїх руках. – Я так за тобою засумувала, а тебе ніде не було, як приїхала. Де ти блукаєш?